Головна проблема українського кінематографа — брак хороших сценаріїв

У кінотеатрах України відбулася масштабна прем’єра містичного трилера «Тіні незабутих предків». Уже за перших чотири дні прокату він зібрав 251 тис. дол., опинившись на 3-му місці в рейтингу касових зборів. Стрічку встигли охрестити «першим українським блокбастером» і «першим «голлівудським» фільмом». Актори й режисер картини у рамках популяризації свого продукту їздять по всіх областях, щоб особисто презентувати його глядачам. Представляли фільм лучанам актори Марина Шако, Дмитро Ступка, Паша Лі, Софа Галабурад, Влад Никитюк, Роксолана Кравчук, виконавчий продюсер Наталка Левицька та режисер кінострічки Любомир Левицький.

Любомир Левицький як режисер уже відомий глядачу за фільмом «Штольня». Однак як сам зізнався, свою другу картину вважає набагато вдалішою. До речі, роботу оператора у стрічці виконував Марк Еберлі, який знімав «Сутінки» (усі швидкісні пересування вампірів), «Небесний форсаж», «Приречений рейс», «Гордого американця» та інші.

За словами режисера, основне завдання фільму — зламати стінку недовіри між українським глядачем і українським кіно.

— На прем’єрах по всій Україні були аншлаги, значить, попит на вітчизняне кіно є, — сказав Любомир Левицький. — Ми зібрали найкращу команду в Україні — це ті люди, які доклали надзвичайно багато зусиль, щоб зробити нову хвилю, нове дихання у кінематографі.

Як відомо, акторів для «Тіней незабутих предків» підбирали з усією серйозністю. У всеукраїнському кастингу взяло участь понад п’ять тисяч осіб. Більшість відібраних виконавців — дебютанти. Левицький не боявся їхньої недосвідченості, оскільки вважає, що Україні потрібні молоді кінозірки, а він, як режисер, може їх відкрити для глядача. Головну роль у картині зіграв онук легендарного артиста Дмитро Ступка.

Відповідаючи на запитання про співзвучність назви фільму з класичним твором літератури, Любомир Левицький пояснив, що вона спала йому на думку спонтанно.

— В одній із останніх сцен є епізод, який її виправдовує, — сказав режисер. — Якраз коли працював над ним, мені в руки потрапила книжечка Коцюбинського «Тіні забутих предків», і на першій сторінці я звернув увагу на дату народження автора: вийшло, що ми народилися з ним в один день — 17 вересня. Кажу: «Це знак». Я просто дуже вірю у знаки і намагаюся їх бачити навколо нас. Було бажання прив’язати наш фільм до природи Карпат, дати якусь автентичність, і завдяки цій назві з’явилися зв’язки з глибоким минулим.

За словами Левицького, фільм загалом розважальний, а головна мораль — не забувати думати про інших та боротися зі своїм егоїзмом і страхом — «тією ілюзією, яка не дозволяє нам розвиватися далі».

— Ми хотіли наблизити наше кіно за сприйняттям до голлівудського, — уточнює режисер. — Неможливо відразу дати повну порцію свого чистого українського, тому що буде відторгнення, тож пропонувати продукт потрібно завуальовано.

Любомир Левицький переконаний, що українське — як художнє, так і документальне — кіно не розвивається через відсутність хороших сценаріїв:

— Хай там як, а будинок неможливо побудувати без гарного архітектурного плану. І чомусь усі думають, що проблема у фінансах. Це не так. Завжди можна знайти гроші під хороший сценарій, повірте, і будь-який інвестор піде вам назустріч. Проблема інша — нема нормальних сценарних шкіл. Ті, хто викладає в університетах, не практики, а теоретики — вони не можуть дати студентам практичні знання, тому зараз треба починати все з нуля — писати хороші історії, паралельно готувати молодих продюсерів.

Після спілкування з акторами та режисером відбувся перегляд кінострічки. За сценарієм, група студентів опиняється у вирі містичних подій, пов’язаних із мольфарами. Виплутатись із небезпеки молодим людям допомагає незрячий викладач. Зйомки проходили у Чернівцях та у Ворохті на Прикарпатті. Загалом у картині є багато переживань, страху, трохи сміху, кохання, пригод і містики. Весь фільм просякнутий філософською ідеєю боротьби добра і зла, темних і світлих сил.

— Робота у цьому фільмі видалася мені цікавою, — розповів Дмитро Ступка, який зіграв головну роль. —Перевтілюватись у мого героя було не складно, адже я кілька років тому також був студентом, тож ця тема мені близька.

А от його колезі Владиславу Никитюку довелося зіграти демона. Для молодого актора, ще студента університету ім. Карпенка-Карого, це перша серйозна робота у кіно. На запитання, чи не страшно було перевтілюватися в такий образ, відповів, що трохи так: «Мені дві години наносили грим, і от під час зйомок уночі вийшов до туалету, мию руки, піднімаю очі до дзеркала — і розумію, що справді страшно».