Лісівники знищили санаторій «Журавичі». Самі не роблять і нікому не дають
Вже близько 15 років санаторій-профілакторій «Журавичі», що на Ківерцівщині, стоїть пусткою. Цілющі грязі та вода не приносять нікому користі, бо за відновлення здравниці ніяк не можуть узятись. Фактичний власник — Державне агентство лісових ресурсів України — не хоче розпрощатись із об’єктом і передати його області, а саме в цьому напрямку нічого не робить. Ніяк не прийдуть сюди й інвестори, хоча обласне керівництво та власники санаторію кажуть, що охочих чимало.
Санаторій-профілакторій у селі Журавичі Ківерцівського району запрацював у 1987 році. Організувало здравницю на території з родовищем торф’яних грязей і джерелом води з домішками радону управління лісового та мисливського господарства, поставивши її на баланс державного підприємства «Колківський лісгосп». Завдяки природним ресурсам санаторій оздоровлював людей із проблемами опорно-рухового апарату і травної системи, працював цілорічно. Але вже у 1998-му через важку економічну ситуацію здравниця перестала функціонувати. Не можуть відновити її й донині, незважаючи на різноманітні пропозиції як із боку інвесторів, так і з боку влади. Самі нічого не роблять й іншим не дають.
«Відомості» вирішили на власні очі переконатися, в якому стані перебуває санаторій «Журавичі» нині. Як розповів голова Журавичівської сільської ради Леонід Лукашук, котрий і провів «екскурсію» закладом, на території санаторію розміщені спальний і лікувальний корпуси, їдальня, адмінбудинок, складські приміщення, електропідстанція. Крім цього, є й свердловина з водою, а трохи далі — родовище торф’яних грязей. Але нині усе це у вкрай занедбаному стані. Як то кажуть, є власники, та немає господаря. Дістатися ближче до корпусів не легко: стежки заросли височенною травою. Дахи прогнили, у деяких вікнах давно вибиті шибки, двері забиті дошками. Без особливих складнощів можна пробратись усередину лікувального корпусу. А там узагалі жах: штукатурка облетіла, підлога прогнила, стеля всіяна дірками, стіни — тріщинами, керамічної плитки давно вже не вистачає у багатьох місцях. Особливо страхітливо виглядають кімнати, де колись, найімовірніше, проводили водні процедури. Не в кращому стані й джерело з цілющою водою.
— Санаторій гниє, місцевість, яка б могла приносити користь людям, просто пропадає, — каже голова сільської ради. — До нас іноді з Рівненщини приїздять за тими грязями, бо бачать, що допомагає. А ми на місцях ніяк не можемо скористатись із того, що дала природа.
Створюється враження, що за 13 років тут ніхто й пальцем не поворушив, щоб хоч якось зберегти майно. Хоча кілька років тому почали міняти дах в одній із будівель, але чомусь це діло не довели до кінця.
В обласному управлінні лісового та мисливського господарства запевняють: зрушити справу з місця пробували не раз, шукали й охочих відновити здравницю.
— Ми її намагалися зберегти, законсервували, нікому нічого не продавали, одначе час бере своє, і якщо об’єкт не експлуатується, то він руйнується, — каже голова обласної організації Профспілки працівників лісового господарства Павло Матіюк.
За словами Павла Миколайовича, було багато пропозицій від інвесторів, але налагодити співпрацю з ними так і не виходило.
— Не так давно була пропозиція від львівської організації «Мелодія життя», яка займається лікуванням дітей із церебральним паралічем, — розповідає Павло Матіюк. — Вони підготували проектну пропозицію з реконструкції санаторію, яка мала початись у 2012 році. За їхніми підрахунками, на оновлення здравниці необхідно було 13,5 мільйона гривень. При цьому ми мали виділити лише 1 мільйон 280 тисяч, а решту — інвестори. Проте львів’яни виставили умову, щоби віддати санаторій в оренду за символічну плату — одну гривню на рік. Однак у Державному агентстві лісових ресурсів України нам повідомили, що так чинити ми не маємо права. Це суперечить законодавству. Тож цей варіант відпав.
Те, що санаторієм неодноразово цікавились інвестори, підтвердив і голова сільради. Каже, що приїздив дивитися на місцину навіть гендиректор «Укрторфу», але і він отримав відсіч від Держлісагентства. Більше того, здравницею цікавився навіть нащадок працівника колишнього журавичівського курорту, що діяв тут ще за Польщі. Але, дізнавшись, хто власники, братися за діло не схотів.
Отож, як бачимо, санаторій уже кілька разів можна було поставити на ноги, проте щоразу в Держлісагентства знаходилися відмовки. «І сам не гам, і нікому не дам» — на всі 100% спрацювала в цій ситуації українська приказка.
Але є ще один спосіб відновити санаторій. Про нього чомусь не дуже охоче говорять лісівники. Починаючи з 2005 року, Волинська обласна рада клопоталася про передачу «Журавичів» у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст. А у 2010 році депутати прийняли рішення про готовність перевести занедбаний санаторій в обласну комунальну власність, щоб відновити його роботу. Тоді директор санаторію матері й дитини «Пролісок» Валентина Касарда пропонувала найшвидший шлях до оновлення здравниці — зробити «Журавичі» філією «Проліска».
— Цей шлях можливий і сьогодні, незважаючи на стан санаторію, — упевнена Валентина Іванівна. — Річ у тому, що санаторій «Пролісок» уже має всі необхідні документи, він акредитований і ліцензований, а отже, приєднавши до нас «Журавичі», не буде потреби це все заново проходити. А справа ця непроста й потребує чимало часу. Крім цього, в «Журавичах» невеликий кімнатний фонд: там одночасно може оздоровлюватися лише 55 осіб. Для окремого санаторію це надто мало, він просто не окупиться, а от зробивши його філією, ми б могли помалу працювати, взявши напрямок опорно-рухових недуг. Щоб одразу не думати ще й про медперсонал, на початках там могли б працювати наші лікарі. Підняти санаторій можна, але для цього потрібне бажання власників.
Щодо інвесторів, то Валентина Касарда побоюється, що їх скоріше цікавить природний ресурс, тобто грязь і вода, та можливість його продажу. На її думку, для бізнесу може бути не цікаво відновлювати здравницю, бо в санаторій потрібно вкладати великі гроші, прибутки ж з’являться не одразу. Тож варіант передачі «Журавичів» у обласну комунальну власність і приєднання до «Проліска» вважає найоптимальнішим.
Притримується цієї думки і голова обласної ради Володимир Войтович. Каже: в разі потреби підтримуватиме це рішення й на сесії.
— Область готова взяти санаторій у комунальну власність, адже шкода, що він пропадає, та нам його ніхто не хоче віддавати, — зазначив Володимир Іванович.
Він повідав, що облрада ще з початку 2000-х років веде листування з Держлісагентством про передання санаторію на баланс області. Щоправда, там щоразу знаходять нові відмовки, щоби цього не відбулось. Як розповів голова облради, пишуть, що не можуть безоплатно передати, хоча область безкоштовно й не пропонувала.
Хоч і від Володимира Войтовича доводилося чути, що обласне управління лісового та мисливського господарства і його очільник Богдан Колісник ніби зацікавлені, щоб таки передати санаторій області, й затримка лише за Києвом, але під час спілкування з представником управління з’ясувалося протилежне.
— Ми, звичайно, не хотіли б, щоб санаторій пішов від нас, — каже Павло Матіюк. — Бажано було б, і ми давали такі пропозиції, створити спільне підприємство — обласної ради та лісівників. Спільними зусиллями зробили б реконструкцію, і здравниця не потрапила б у приватні руки, а відтак служила би простим людям. «Журавичі» — це дуже цінна місцина, яка має бути використана на благо волинської громади, але туди треба вкласти великі гроші, а не просто підлатати.
Виходить дивина: в управлінні хочуть, щоб реконструкцію фінансувала область, а майно лишалося на їхньому рахунку. Та в обласній раді пояснюють: такий варіант у законних рамках просто не можливий, бо Бюджетний кодекс регламентує фінансування та поповнення фондів лише тих об’єктів, які є в обласній комунальній власності.
Створюється враження, що лісівники просто так «Журавичі» віддавати не збираються, немов очікуючи для себе найбільш вигідної пропозиції. Тим часом санаторій продовжує занепадати.
На фото: Всередині лікувального корпусу
На фото: Леонід Лукашук біля цілющого джерела
