У Брищенське сміттєзвалище австрійці планували вкласти 103 мільйони євро

Проблеми зі сміттєзвалищем у селі Брище Луцького району існують усі тридцять років його експлуатації. За радянських часів сюди звозили відходи руберойдового та пластмасового заводів, нині тут можна натрапити на тваринні рештки та небезпечні лампи, тому без перебільшення сміттєвий полігон у Брищі можна назвати бомбою сповільненої дії. Можливість покласти край стражданням мешканців прилеглих сіл і врешті-решт припинити мало не щорічні гарячкові намагання луцьких чиновників розширяти смітник з’явилась у 2007 році. Австрійські інвестори залишалися за крок від початку будівництва сміттєпереробного заводу, проте в останній момент передумали, віддавши гроші, які передбачалися для Волині, румунським переробникам відходів. Чому привабливий і прибутковий проект зі зведення заводу в Брищі виявився провальним, з’ясовували «Відомості».

Надзвичайно гостро проблема зі сміттєзвалищем постала три роки тому. Дійшло навіть до того, що жителі села три доби не пропускали сміттєвози. Як розповіли екологи, дві черги полігона для сміття площею 13,6 га вичерпали себе у 2010 році. Якраз у той час у мерське крісло Луцька сів Микола Романюк, першочерговим завданням для якого, як він сам заявив на своїй першій прес-конференції, було вирішення питання зі смітником у Брищі. Невдовзі була проведена реконструкція полігона, що додало майже два гектари до площі, завдяки чому, як передбачалось, орієнтовно до 2014 року місто не матиме проблем із тим, куди вивозити відходи.

Не надто вірять у такі перспективи представники екологічної служби.

— Об’єми сміття щороку зростають. У Брище вивозять непотріб із Луцька, Рожища та прилеглих сіл. Один лучанин продукує майже три кубічних метри відходів щороку. Додайте до цього будівельне сміття, зрізані дерева, хмиз, які мають бути утилізовані, а не відвезені на полігон, от і виходить, що сміттєзвалище заповниться значно швидше, — прокоментував проблему начальник волинських екоінспекторів Анатолій Гетьманчук.

І чиновники, і екологи погоджуються, що розширювати територію полігонів на Брищі — не вихід із ситуації. Проте на сьогодні шанси, що на Волинь прийде інвестор і збудує завод із переробки сміття, мізерні.

ТзОВ «НЕП», директором якого є Віктор Кобринчук, у 2007 році досягло домовленостей із австрійською компанією. Вона розробила проект, за який товариство з обмеженою відповідальністю сплатило.

— Для нас це було дуже дорого, — розповів пан Кобринчук. — Усе обійшлось у 15 мільйонів гривень. Сам проект потягнув вісім мільйонів, решту витратили на початкові роботи — землю, геологічні розвідки, свердловини. Більше того, вже був отриманий дозвіл на будівництво. Згідно з проектом, планувалося два етапи робіт — зведення сміттєпереробного заводу в Брищі, а згодом — шести сміттєсортувальних цехів, рівномірно розподілених по області.

За словами пана Кобринчука, втілити проект інвестори планували за п’ять років, а будівництво самого заводу під Луцьком мало тривати менше як два роки. Тож уже б сьогодні ми мали перший в Україні сміттєпереробний завод і сортувальні цехи по всій області.

То чому ж, маючи практично всю документацію для початку робіт, австрійці покинули Волинь? У Віктора Кобринчука є своє пояснення.

— Сам проект доволі привабливий із будь-якого погляду — фінансового, економічного. ЄС реалізовує багато таких екологічних проектів, тому після Помаранчевої революції Україна стала цікавою для компаній, які займаються переробкою. Але коли проект пройшов експертизу, в нас почався бардак, інвестиції призупинились. І вже сьогодні Україна інвестиційно нікого не цікавить: ризики втратити бізнес дуже великі. Навіть нафтові, газові проекти, LNG-термінал не можуть знайти своїх інвесторів, бо вони розуміють, що кошти, які вкладеш, можна потім не повернути. Австрійська фірма, яка мала інвестувати проект сміттєпереробного підприємства, пробула тут чотири роки, вивчаючи наш менталітет, з’ясовуючи, як вирішуються питання на Україні. Проект мав високу прибутковість і в принципі австрійці були готові ризикнути. Їх зупинило одне — вони не отримали гарантій того, що зможуть відстояти свої права, — каже директор ТзОВ «НЕП».

Як результат — інвестиції австрійців, які мав би отримати Луцьк, розподілені між трьома сміттєпереробними заводами в Румунії. Йдеться про 103 мільйони євро.

— Зараз інвестора ніхто не шукає, бо всі прекрасно розуміють, що це марна справа. Ще минулого року були охочі вкласти гроші у будівництво сміттєпереробного заводу, але умов, у яких вони могли б працювати, на жаль, немає. Так далеко, як Луцьк, у вирішенні проблеми сміття жодне місто в Україні не пішло, — з жалем каже Віктор Кобринчук.

Як з’ясували «Відомості», до кінця року на Брищенському звалищі таки побудують сміттєсортувальний цех. Це певною мірою вирішить проблему відходів, адже непотребу там поменшає орієнтовно на третину.