Luchesk Band на сцені грає і крутить горщики

Музичний гурт Luchesk Band доволі молодий, йому всього два роки, та у складі досвідчені музиканти, справжні майстри своєї справи. Під час виступів колектив запалює будь-яку публіку, навіть тих, кому не зовсім до смаку їхній стиль. А ще свої виступи хлопці перетворюють на захопливі перформанси, бо на сцені ви можете спостерігати ще й за тим, як народжуються горщики.

Відлік існування гурту самі музиканти ведуть від серпневого Аrt Jazz Cooperation, що відбувся у 2010 році. Спеціально для виступу на цьому міжнародному фестивалі брати Валерій і Сергій Ленартовичі об’єднались із реаніматором луцького джазу трубачем Олегом Баковським і його сином Тарасом, що грає на саксофоні, утворивши команду Luchesk Band.

Щоправда, як пригадує бас-гітарист гурту Валерій Ленартович, зібрались вони з хлопцями трохи раніше, щоби просто пограти для себе. Валерій із братом — знані в Луцьку музиканти, але швидше як рок-н-рольники, а от джазовий досвід був для них новим.

— Джаз я любив усе життя, слухав, але ніколи не грав, — каже гітарист. — Дуже вдячний Олегу Баковському, що відкрив для мене джаз із практичного боку, що я зміг відчути ту глибину руками та мізками. Це неймовірний кайф. Джаз — це стан душі, тут нема рамок і обмежень, це музика, яка йде зсередини, з серця. Я занурився в джаз і знайшов там купу всього цікавого. Хоча зараз ми повернулися до нашого улюбленого джаз-року чи просто року, той джазовий досвід лишився і, безумовно, позначився на нашій творчості.

З часом команда зазнавала деяких змін, трансформувалася, оновлювалась. Отже, нині у складі Luchesk Band: брати Валерій і Сергій Ленартовичі, котрі свого часу були досить відомими музикантами на просторах СНГ і до музики повернулися після двадцятирічної перерви, барабанщик Володимир Цимбалюк, один із найкращих саксофоністів у Луцьку Олександр Богдан, Костянтин Гребенко — клавішні, баян. Доповнює гурт надзвичайно потужна вокалістка Інна Кириченко, яка є учасницею ще кількох джазових колективів.

Варто зазначити, що засновник гурту Валерій Ленартович нині більш відомий як гончар, аніж музикант.

— Свого часу ми з братом грали  у колективі «Рандеву» від Волинської філармонії, гастролювали по СНД та Європі, але після розпаду Союзу серйозні концерти закінчилися, — пригадує музикант. — Щоправда, нам пропонували працювати в Москві, та ми не захотіли. Я зрозумів, що настав час, коли музикою на хліб не заробиш. Отож почав шукати щось, що можна просто робити руками й отримувати за це якісь гроші. Так, один чоловік навчив мене крутити горщики, і відтоді я став гончарити. А за двадцять років по тому став відомим в Україні та за її межами гончарем, тому що роблю традиційну волинську чорно-димлену кераміку, виготовляю екологічно чистий посуд.

Неймовірне поєднання двох талантів музиканта можна побачити під час виступів гурту. За це його вже встигли охрестити «бас-гончаристом». Так, доки колектив виконує пісню Сергія Шишкіна «Глина до глини», пан Валерій прямісінько на сцені крутить гончарний круг, і у його руках народжуються горщики.

— Ця пісня написана Сергієм спеціально для мене, — розповідає Валерій Ленартович. — Він ночами сидів зі мною біля горна, на власні очі бачив, як я гончарю, по справжньому відчув цей процес. Отож у пісні немає жодного неправдивого слова, там усе на своїх місцях. Щоправда, я його мелодику дещо замінив на свою, тож пісня трохи відрізняється від оригінальної.

За любов Валерія переробляти різні композиції на свій лад Сергій Шишкін називає його великим компілятором.

— У нашому репертуарі небагато власних пісень, бо до своєї музики ставлюся дуже критично, — ділиться бас-гітарист. — Ми не можемо дозволити собі будь-що, аби своє. Для мене головне, щоб текст був кайфовим. Часто шукаю молодих поетів у Інтернеті й пишу музику на їхню поезію. Також українським народним пісням надаю нового звучання, поєднуючи їх із метроритмом старого доброго британського й американського джазу та року. Так, пісня «Весіллячко» — це поєднання вірша української поетеси з Канади Наталії Буняк із мелодіями британської групи Yes, а нашу «Ой, Марічко» поклав на музику джазового суперпіаніста Хербі Хенкока. Те, що ми не притримуємось якогось одного стилю, дає нам велике поле для творчості. Ми граємо практично все, звісно, виключаючи попсу та російський шансон. Тож під час наших виступів ви можете почути і старий добрий рок, і український фольклор, і джаз, і суміш усього цього.

За цей час Luchesk Band уже встигли побувати й на кількох фестивалях. Передусім це Аrt Jazz Cooperation, Jazz Bez, Music Dialogs, а також «Мальованка», «Володимир» і знаний рок-фест «Тарас Бульба», що проходить у місті Дубні.

— В Дубні ми виступали в якості гостей, — ділиться враженнями Валерій Ленартович. — Незважаючи на специфічну публіку, яка віддає перевагу дещо іншій музиці, ніж ми граємо, нас зустріли «на ура» і частину пісень підспівували уже з другого куплету.

Музикант каже, що їхній гурт ламає цілу гору стереотипів, бо коли вони лишень починали, то хлопцям казали, що їхня музика нікому не потрібна і не популярна нині. А вони взяли й довели протилежне. Тепер Luchesk Band можна регулярно чути у кількох луцьких арт-кафе й у пивному клубі. Не цураються грати й на весіллях чи інших святкуваннях, але при цьому дотримуються принципу «жодної попси, шансону та російськомовних пісень». Крім цього, музикант пообіцяв повернутися до співпраці з Олегом Баковським, тож є надія почути у їх виконанні ще не одну джазову мелодію.