Ківерцівський механічний завод довели до ручки, аби продати за гривню?

У минулому одне з найпотужніших підприємств області — Ківерцівський механічний завод - сьогодні перетворюється на руїну. За останніх два роки величезна територія підприємства стала улюбленим місцем відпочинку місцевих підлітків. Тимчасовий прихисток там знаходять й бомжі та інші маргінали, а цигани намагаються рознести залишки металобрухту. Свого часу механічний був зданий в оренду, а нині, складається враження, уже не потрібний нікому. Держава безуспішно, хоча й не надто активно, намагається повернути зданий в оренду комплекс, тим часом майно руйнується на очах і знецінюється зі швидкістю вітру.

Як розповіла колишня працівниця заводу Олена Костюк, Ківерцівський механічний завод був створений у березні 1956 року на базі ремонтних майстерень паровозного депо станції «Ківерці» Львівської залізниці. На заводі виготовляли металеві контейнери для перевезення вантажу.

— Мехзавод поступово нарощував випуск середньотонажних контейнерів. Особливого розквіту почав набирати у 1989 році, тоді на підприємстві працювало понад 600 чоловік. Уже в 1991-му завод став головним підприємством по виготовленню середньотонажних контейнерів в колишньому СРСР, - розповіла пані Олена.

Та з розпадом Союзу на механічний чекала така ж доля, як і більшість українських підприємств – занепад. У 2000-му завод остаточно визнали банкрутом. У цей час, за розповідями місцевих, спритники почали виносити із заводу все, що тільки можна було.

Як розповіла начальник регіонального відділення Фонду державного майна України у Волинській області Тетяна Маслечко, в березні 2007 року практично цілісний майновий комплекс державного підприємства було здано в оренду ТзОВ «Ківерцівський механічний завод», що утворилось на базі трудового колективу заводу.

Директор товариства Леонід Романюк повідав, що з того часу на заводі налагодили виробництво металевих та броньованих вхідних дверей, сміттєвих баків, контейнерів. За його словами, діяльність була досить успішною.

— Все було добре до 2009 року, а потім усім відома криза просто зруйнувала завод, у нас не було можливості платити за оренду, тиснули податкові зобов’язання, борги зростали, - каже Романюк.

У вересні 2010 року регіональне відділення Фонду державного майна України розірвало договір із товариством через значні борги по орендній платі. За словами Маслечко, вони сягали близько 600 тисяч гривень.

— Для чого було розривати договори оренди, я не розумію, - дивується Романюк. — Для вирішення проблеми можна було знайти різні шляхи. Скажімо, частину майна здати в суборенду і таким чином отримати кошти для погашення заборгованостей. Та у відділенні держмайна, незрозуміло чому, наполягали саме на розірванні договору.

Начальник регіонального відділення Фонду держмайна України Тетяна Маслечко каже, що на сьогодні робиться усе можливе, аби повернути дане підприємство державі. Та поки це не вдається через судову тяганину із товариством-орендарем.  

Директор товариства каже, що держава й не особливо поспішає прийняти майно у власність, посилаючись на певні правові норми та рішення суду.

— Немає когось, хто б опікувався цим заводом. Адже, якщо прийняти його у власність, то треба кошти на утримання. Також потрібно буде шукати нового орендаря чи покупця, але ніхто цього робити не хоче, — зазначає Леонід Сергійович. — Отож механічний знаходиться в такому собі «підвішеному» стані. Зараз і мені, й колишнім працівникам серце крається від того, на що перетворюється завод.

Й справді будівлі колись потужного підприємства тануть на очах. Тепер там можна влаштовувати екскурсії не гірші, як у Чорнобилі. У підприємства практично зникла огорожа, ворота постійно відкриті навстіж, виробничі цехи світять вибитими вікнами, а в інженерно-побутовій будівлі винесли навіть вхідні парадні двері. Завод став чудовою розвагою для місцевих підлітків, котрі шукають там пригод на свою голову. Одні з них розповідали, що в підвальному приміщенні натрапляли навіть на таке собі лігво безпритульних. У цехах можна знайти місця неодноразових пиятик. Так, в одній комірчині облаштована пічка-буржуйка, стоїть стіл та лавки, валяється безліч пляшок, на поличці стоять надщерблені чашки, лежать недоїдки, в кутку приміщення хтось залишив  верхній одяг.

Не в кращому стані й п’ятиповерхова інженерно-побутова будівля. Там добряче протікає дах, внаслідок чого вода ллється просто зі стін, а у підвалі її мало не по кісточки. До слова, перші два поверхи будівлі продані приватному підприємцю, там свого часу діяло підприємство з виготовлення яблучних чипсів. Тепер же в деяких кімнатах видно сліди від вогнища: хтось, аби зігрітись чи задля розваги, палив на підлозі різний мотлох. Купа пляшок та іншого непотребу - теж невід’ємні атрибути мало не кожної кімнати. Варто зауважити, що третій, четвертий та п’ятий поверхи приміщення раніше були передані Державній судовій адміністрації України.  

Отож, як бачимо, держава не особливо поспішає стати повноправним господарем на заводі, взяти справи в свої руки та знайти нового орендаря чи інвестора. Тоді як майно руйнує час, природа та людина. Складається враження, що комплекс Ківерцівського механічного заводу просто хочуть довести до повного занепаду, аби згодом продати якомусь «доброму підприємцю» за одну гривню, точно так як були продані українські шахти.