Ігор Палиця: У мене з’явиться можливість допомагати людям ще більше, якщо стану представником Луцька у Верховній Раді

Відповідно до чинного законодавства, освіта у школах і садках державної і комунальної власності є безкоштовною. Крім того, вимагання грошей адміністрацією закладу, педагогами є незаконним і тягне кримінальну відповідальність. Одначе батьки все ж таки платять, і немалі гроші. Щоправда, називається це благодійними внесками. І їх сума варіюється залежно від статусу навчального закладу, його розміщення і, як виявилося, забаганок учителів.

— Коли запитав у Кириленка та Ющенка, чому вони обрали мене, то почув, що їм потрібен фахівець-економіст, який розбирається у нафтовій і газовій галузях. Я ж із початку 2000 року працював директором нафтопереробного заводу в Надвірній. Так от, коли ти представляєш якусь частину фракції в парламенті, то ініціативу проявити майже неможливо, аж поки не почнеш домовлятися з іншими фракціями та лідерами. Зазначу, я подав за період каденції 40 законопроектів, вніс більше 190 поправок, а пройшла якась невеличка частина. Чому? Бо тобі обов’язково нав’язують якогось автора або від тої партійної сили, яку ти представляєш, або від тієї, яка обіцяє підтримку, щоб отримати голоси більшості. Таким чином, ти подаєш не законопроект, а якусь спільну думку.

Росія чи Європа?

Журналісти найперше поцікавилися у Ігоря Палиці, якою бачить нинішній нардеп Україну — проєвропейською чи проросійською.

— Україна, безумовно, — незалежна держава, без усіляких зобов’язань. Якщо ж обирати напрямок розвитку, то для мене це не Росія. Тому що європейські цінності, принципи демократії та економіки, рівень життя набагато вищі. Тому ми повинні тягнутись до вищого, а не повертатися до нижчого, переймати те, що вже давно і якісно працює. Демократія у нас порівняно з Росією, можливо, не на належному, але все ж таки на вищому рівні. Якщо буду обраний до парламенту, то пріоритетом для мене буде захист інтересів Луцька та лучан. Думаю, якщо кожен із депутатів, які будуть обрані по мажоритарних округах, працюватиме на виборців, ми отримаємо максимальний результат, — наголосив Ігор Петрович.

Ні в які партії вступати не збираюсь

Стосовно політичних поглядів, то Ігор Палиця стверджує, що ніколи не був членом жодної з політичних партій, і переконує, що зраджувати своїм принципам у новому парламенті не збирається.

— Є одна політична сила — це український народ, який буде приймати рішення 28 жовтня. Партія регіонів не є тією політичною силою, до якої я хотів би вступити, — поділився своїми міркуваннями кандидат у нардепи. — Це суто економічна група, яка захищає власні інтереси. Фракція «Батьківщина», БЮТ… Хто сьогодні там? Ну була Юлія Тимошенко, я її добре знаю, у нас були прекрасні стосунки. Проте 2 вересня 2008 року, коли «Батьківщина» проголосувала з Партією регіонів за 11 законопроектів, я був першим, хто ініціював вихід із коаліції. Тоді БЮТ був при владі, сьогодні — Партія регіонів… Вони захищають свої приватні інтереси. Тому даю вам обіцянку не вступати до жодної політичної сили. Якщо і буду знаходитися у якійсь групі депутатів, то це будуть позафракційні депутати, які, як і я, чітко витримуватимуть геополітичні інтереси держави і мови, а потім все решта.

Продати землю — останнє, що може зробити селянин

Має Ігор Палиця і своє бачення щодо зняття мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення.

— Селяни мають право продавати землю. Це їхня власність. Але перед тим, як це робити, вони повинні отримати альтернативу. Якщо їм пропонують сьогодні за сотку 100 доларів, а вони можуть заробити на ній при обробітку 1000 доларів, то такого продажу землі допустити не можна. Селянину потрібно дати можливість отримати дешевий кредит у банку під 2-2,5%, аби він сам спробував запустити виробництво і  сам же вирішував, куди та кому продати вирощену продукцію. А не щоб приходили якісь там державні фонди і диктували свої умови. Моя думка: продати землю — це останнє, що може зробити селянин. Якщо він має можливість її обробляти, він нікому ніколи її не продасть, — переконаний Ігор Петрович.

Українці ще не готові до страхової медицини

Стосовно болючих для кожного українця питань безкоштовних медицини та освіти, то Ігор Палиця вважає, що медицина повинна ще деякий час бути безплатною, мовляв, із таким рівнем достатку, який мають українці, ще зарано переходити до платного лікування.

— Безкоштовна медицина може щезнути лише тоді, коли населення зароблятиме достатню кількість грошей, щоб оплатити комунальні послуги, забезпечити сім’ю харчами, дітей — навчанням в університетах і школах, ще й на страховку має залишитися, — переконаний Ігор Палиця. — Поки цього не буде, ми не можемо забрати у людей безкоштовну медицину. Освіта теж повинна бути безкоштовною. Звичайно, мають бути приватні школи й університети для тих, хто хоче у них навчатися. Але рівень освіти й освітян повинен зростати. Не може вчити дітей учителька, яка думає про те, як вижити, а не про те, які знання дати учневі.

Я відкритий до будь-яких експериментів Бориса Клімчука

Чи не головною інтригою зустрічі стало запитання про стосунки Ігоря Палиці з головою облдержадміністрації Борисом Клімчуком, який, як відомо, донедавна підтримував Ігоря Петровича, а в останній день реєстрації кандидатів став його конкурентом по Луцькому виборчому округу.

— Підтримував — це голосно сказано, — не гублячись, відповів Ігор Палиця. — Я не потребую його підтримки. До речі, для мене це не було неочікуваним, я знав, що так буде. Як я вже говорив попередньо, можу це підтвердити і зараз, Борис Петрович звернувся до мене з трьома умовами і хотів, щоб я на них погодився. Перша — щоб підтримав Партію регіонів, дав мільйон доларів на передвиборчу агітацію, мовляв, у нього вже розписано, хто та скільки з бізнесменів має виділити. Друга — обов’язково повинен написати заяву про вступ у фракцію Партії регіонів після виборів, і вона буде залишатися у нього в сейфі, інакше у мене виникнуть проблеми з реєстрацією. Третя — аби відкликав свій закон про мову, який уже зареєстрований у парламенті. Головна ідея закону — чиновники, які працюють у бюджетних чи комунальних установах, зобов’язані володіти українською мовою. Це є обов’язковою умовою при прийнятті на роботу. Клімчук тоді сказав: якщо я не пристану на його умови, він буде змушений іти по округу та вигравати у мене вибори. На це я відповів: «Борисе Петровичу, ви можете вже йти реєструватися». Я відкритий до будь-яких експериментів Бориса Клімчука. Є така передача на СТБ — «Детектор брехні». Готовий піти на неї разом із Борисом Петровичем і дати відповіді на всі запитання.

Незважаючи на результати виборів, фонд «Новий Луцьк» буде інвестувати у розвиток міста мінімум десять мільйонів гривень щороку

Не оминули увагою журналісти й багатообіцяльну програму Ігоря Палиці щодо розвитку Луцька, розраховану на багато років. Чи, бува, не призупиниться вона в разі, якщо його не оберуть депутатом?

— Програма розвитку міста формувалася ще задовго до мого рішення балотуватися в депутати. Вона розписана до 2020 року. Незалежно від того, який вибір зроблять лучани, щороку наступні п’ять років благодійний фонд Ігоря Палиці «Новий Луцьк» буде інвестувати у розвиток міста як мінімум десять мільйонів гривень. Цей фонд був заснований для допомоги Луцьку, тому хочу авторитетно заявити, що вибори не вплинуть на хід інвестицій у розвиток міста, — запевнив Ігор Петрович.

Щоправда, за його словами, він пошкодував, що вклав гроші у реконструкцію Театрального майдану.

— Я зробив велику помилку, коли дав 1 мільйон 200 тисяч гривень на покриття Театрального майдану. Як зараз пам’ятаю: Юрія Казмірука тільки призначили головним архітектором. Ми разом із ним та Антоном Кривицьким, який був відповідальним за реконструкцію, виїхали подивитися на Театральний майдан. Хотів би вам сказати, що свого часу я брав участь у розробці генерального плану «Буковеля». Там досі лежить гранітна бруківка, по якій їздять 30-тонні КамАЗи, і вона за десять років навіть не просіла. Коли стояло питання реконструкції Театрального майдану в Луцьку, я казав: давайте дам шість мільйонів, сам зроблю покриття на майдані, поставимо лавочки, посадимо дерева. Мені відповіли: «Не треба, дай мільйон двісті, ми знаємо, що робити». Ви самі бачите, як виглядає зараз ця бруківка. Це була моя єдина помилка, — сказав Ігор Палиця.

Новий стадіон у Луцьку з’явиться через три роки

Не так давно Ігор Палиця став власником  футбольного клубу «Волинь». Тож журналісти поцікавились, як сьогодні він оцінює результати команди.

— Дякую Анатолію Дем’яненку за те, що погодився працювати з волинськими футболістами. Не хочу вдаватися в минуле, але знаю, що матчі продавалися за гроші. Тому й прийняв рішення щодо зміни тренера. Команда на сьогодні ще сира, тільки формується. Рішення про купівлю футболістів у літньому трансфері вважаю правильним. Так, поки що важко втримати результат, але думаю, що все вийде. Завдання футболістів — вигравати, ввійти як мінімум у п’ятірку кращих серед українських клубів, — наголосив Ігор Палиця.

Поділився власник ФК «Волинь» і планами щодо реконструкції стадіону.

— Будемо звертатися з опитуванням до лучан щодо того, чи залишати бігові доріжки. Я хотів би, щоб була легкоатлетична та футбольна арени. Упродовж трьох наступних років буде збудований новий стадіон на 22-25 тисяч місць.

Мої діти повернуться в Україну, їхні знання потрібні тут

Під час прес-конференції журналістів цікавили не лише політичні погляди Ігоря Палиці та його економічні міркування. Запитували і про сім’ю.

— Найбільшим щастям для мене є те, коли мене обіймають мої діти, коли вони здорові, щасливі, усміхнені й бачать, що всі довкола задоволені, — повідав Ігор Петрович. — Син закінчив школу в Женеві й буде вступати в туристичний інститут, якщо в нього вистачить знань. Хочу, щоб після закінчення обов’язково повернувся  в Україну та займався розвитком інфраструктури та туризму. Для доньки я, мабуть, теж буду обирати західну освіту. Щоб потім, повернувшись до України, вона могла здобуті знання використати для розвитку нашої держави. Подивіться, що робить Грузія: вона відправляє своїх школярів і студентів за кордон — у Лондон, Сполучені Штати, Швейцарію, Німеччину — для того, щоб діти навчались, а потім здобутий досвід передавали своїй країні.

Щоб не було пліток, зазначу: я не живу в Швейцарії, у мене там немає будинку. Я мешкаю в Києві, приїжджаю до батьків у гості в Луцьк. Понад те, скажу вам таку річ: ми за кордоном нікому не потрібні, скільки б у нас не було грошей, скільки б мов не знали. Ми потрібні тільки тут, і наші діти зможуть працювати тільки тут. Якщо в мене є можливість дати їм західну освіту, я це зроблю, але мої діти повернуться на батьківщину, знатимуть мову та зможуть притягнути сюди інвесторів. До речі, одним із пунктів програми розвитку Луцька є можливість щорічного навчання десяти студентів за кордоном. Саме обмірковуємо, який це має бути курс — третій чи п’ятий. Такі ж плани маємо й стосовно школярів після 8-9 класів, аби надати і їм можливість удосконалювати свої знання за кордоном. Діти нехай вчаться там, а ми повинні працювати тут, щоб їм було куди повертатися.