Іван Кобак: «Бізнес — це теж свого роду змагання»
Успішний бізнесмен Іван Кобак завжди робив лише те, що приносило йому задоволення. За своє життя спробував себе і в спорті, і в політиці, і в комерційній діяльності.
Успішний бізнесмен Іван Кобак завжди робив лише те, що приносило йому задоволення. За своє життя спробував себе і в спорті, і в політиці, і в комерційній діяльності. Каже, іноді не вистачає часу для відпочинку чи якогось хобі, але при цьому на порозі 60-річного ювілею впевнений, що його робота — це і є найкраще захоплення.
Народився Іван Миколайович на Любешівщині в селі Велика Глуша. Щоправда, з 17 років поїхав підкорювати столицю і відтоді приїздив на малу батьківщину хіба в гості. Скільки себе пам’ятає, весь час цікавився спортом. Хоча займатися цим професійно не було змоги, але в усіх шкільних змаганнях участь брав.
— Я багато читав про спорт. Тільки-но випадала нагода, купував різноманітну літературу на цю тему, — пригадує Іван Миколайович. — Закінчивши школу, взяв курс на фізкультурний факультет Івано-Франківського технікуму, втім, вступити туди не вдалося. Пішов працювати слюсарем-шліфувальником, одначе до спорту все ж тягнуло. Тож через півроку підписав договір і поїхав у Київ тренуватись і працювати.
У столиці всерйоз захопився важкою атлетикою. Вдень ходив на роботу, а ввечері відточував майстерність у спортивному залі. Згодом на юнака чекала армія. Зважаючи на досягнення у важкій атлетиці, потрапив у спортивний батальйон Прикарпатського воєнного округу. Повернувшись, поїхав до Луцька, де виконав норматив майстра спорту. Тут теж тренувався і працював. Згодом вступив на заочне відділення факультету фізичного виховання Луцького педагогічного інституту.
— Я завжди ставив перед собою великі цілі та йшов до них, — повідав Іван Миколайович. — Був таким собі романтиком, мріяв стати олімпійським чемпіоном. Але якось зрозумів, що, певно, не судилось. А оскільки бути рядовим спортсменом — це не для мене, то вирішив спробувати себе на тренерській ниві. Спочатку працював у місті Надвірна на Івано-Франківщині, згодом — у Луцьку. Підготував першого на Волині майстра спорту міжнародного класу з важкої атлетики, чемпіонів України. У мене в житті склалося так, що я завжди робив лише те, що хотів, те, що подобалось. Робив не заради грошей, а задля задоволення, спортивного інтересу.
Поряд зі спортивним завзяттям ще з молодості проявлялась в Івана Кобака й бізнесова жилка. Починаючи з 80-х років, як і багато люду в ті часи, був «фарцовщиком».
— Продавав сервізи «Мадонна», джинси й інші речі, — з усмішкою пригадує співрозмовник. — Навіть возили на Білорусь волоські горіхи, непогано на цьому заробляли. А якось на сході Росії купив шубу, як мені сказали, з «морського звіра». Подивився — ніби не штучна, заплатив за неї 350 рублів. А тут продав за 1200, це ж були скажені гроші.
Свого часу, залишивши тренерську роботу, вирішив уже серйозніше зайнятись бізнесом, який ще й донині порівнює зі спортом.
— Бізнес — це теж свого роду змагання. Є ціль, і ти до неї йдеш, — зазначає Іван Миколайович.
Потроху комерційна діяльність затягнула Івана Кобака з головою. Спершу працював сам, а згодом долучив до справи й брата. Разом створили фірму, яка займалась оптовою та роздрібною торгівлею. Три роки тому змінили напрямок діяльності — узялися за будівництво доріг.Тож нині Іван Миколайович очолює Луцьку дорожню пересувну механізовану колону.
— До цього часу мені таланило на порядних людей, — зізнається Іван Миколайович. — Тож і моє правило успіху — працювати чесно. Я нікого не обманюю, і мене мало хто дурить. Ще одне правило — не боятися ризикувати, але при цьому виважити всі нюанси. Краще десять разів подумати, порадитись, аби отримати хороший результат.
У становленні себе як людини, як спортсмена та успішного бізнесмена Іван Кобак особливо завдячує друзям. Каже, що якби не вірні товариші, то він був би зовсім інакшим.
На моє запитання, чи має якесь захоплення або хобі, Іван Миколайович відповів чітко: «Моє захоплення — моя робота».
— Звісно, хотілося би більше бути з сім’єю, мати час на відпочинок, — каже Іван Миколайович. — Хотів би подорожувати Україною, скажімо, відвідувати різні замки чи ще щось цікаве. Або, можливо, поїхати самотужки на якесь озеро, аби побути наодинці та зібратись із думками. Взагалі, я найбільше люблю відпочинок біля водойм, тож із радістю зайнявся б підводним плаванням.
Як уже йшлося, Іван Кобак мав нагоду спробувати себе й у політиці — двічі був депутатом обласної ради від Любешівського району. Чи повернеться до депутатської діяльності, ще не знає.
— Зараз, думаю, краще займатись економікою підприємства, тут працює 130 людей, а їм потрібно платити заробітну плату, — резюмує він.