Донорська кров: порятунок чи небезпека

В Україні заготовляються вкрай недостатні обсяги крові та її компонентів, викликає стурбованість низька якість препаратів крові. Повністю відсутні гарантії безпеки донорської крові. Дуже низька якість тест-систем. Технології, які використовуються при переробці й заготівлі компонентів крові, застарілі. Це тези не з журналістських публікацій-жахалок, а з засідання комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, що відбулося наприкінці минулого року. Що насправді відбувається з донорською кров’ю і які хвороби ризикує «підчепити» той, кому необхідне переливання,  з’ясовували «Відомості».

Страх заразитися небезпечною хворобою через донорську кров — безпідставний. Про це повідомили кореспонденту «Відомостей» у Волинській обласній станції переливання крові.

— Донорська кров на нашій станції проходить декілька етапів перевірки, — зазначив головний лікар Юрій Кременець. — По-перше, людина, яка хоче здати кров, має пройти елементарний медогляд: наш лікар вимірює температуру тіла, тиск. Відразу беремо печінкові проби та визначаємо дані загального аналізу крові (гемоглобін, лейкоцити, еритроцити та ін.).  Якщо людина успішно пройшла перший етап, її допускають у донорський відділ. Після здачі кров перевіряють на наявність інфекцій: вірусу імунодефіциту людини, вірусів гепатиту А, В і С та збудника сифілісу.  Якщо по одному з цих показників отримуємо позитивний аналіз, ми заносимо дані громадянина у комп’ютерну базу і він більше не може бути донором. Кров же йде на утилізацію.   

Пан Юрій зазначив, що сьогодні у медицині переливання цільної крові практично не використовують: її переробляють на складові частини, кожна з яких має свій термін зберігання. Компоненти з коротким терміном зберігання йдуть на видачу, а плазма крові, яка може зберігатися до 5 років, відправляється у «карантин».

— Протягом 180 діб на її використання накладається заборона. Потім ми проводимо додаткові аналізи і лише тоді даємо її лікарняним закладам, — наголосив головлікар.

«Відомостям» підтвердили в управлінні охорони здоров’я, що в області жодна людина не заразилася ВІЛ через переливання крові. Не було останніми роками випадків і скарг на зараження гепатитом. Хоча ще декілька років тому така проблема існувала: тестування крові на наявність вірусу гепатиту не проводили. Проте, як наголосив один лікар, якщо ми про проблему не знаємо, то це не означає, що її немає.

Очевидно, що проблема все-таки є. Адже інакше про неї не говорили б  на найвищому рівні — у профільному парламентському комітеті.

Отож, що в Україні не так?

Виявляється, у нас кров перевіряють застарілими методами. В усьому світі уже давно введено  генотестування донорської крові (на рівні ДНК). Понад те, деякі країни перейшли на використання тільки знешкодженої від небезпечних вірусів плазми крові та інших компонентів. У нас цей метод — у зародку.

Таким чином сьогодні наша держава гарантує лише те, що з компонентами донорської крові хворому  не занесуть таких хвороб, як СНІД, гепатит А, В і С та сифіліс. Щодо інших вірусів — таких гарантів немає. Просто у нас їх не виявляють.

«Відомості» поцікавилися, які ж ще хвороби теоретично можливо «підчепити» через донорську кров. З’ясувалось, їх є достатньо. До них належать вірус герпесу, інфекційний мононуклеоз (вірус Епштейна-Барр), токсоплазмоз, трипаносомоз (африканська сонна хвороба), бруцельоз (мальтійська лихоманка), тиф, кір, сальмонельоз і колорадська кліщова лихоманка. Американські вчені схильні вважати, що через переливання крові може передатися навіть хвороба Альцгеймера.

І ще один цікавий момент. Виявляється, у нашій державі всі дані про кров з 2007 року засекречені. Наказ №949 Служби безпеки України від 28.12.2007 року, пункт 2.1.19: «Відомості про норми, обсяги заготівлі донорської крові або її препаратів:  за окремими показниками — цілком таємно; за сукупністю всіх показників — таємно».

Ніде у світі цієї інформації не засекречують. В Україні ж чомусь вважають, що така інформація становить загрозу для безпеки країни. Саме тому отримати дані, скільки крові у нас «бракується» — неможливо.

У Волинській станції переливання крові лише запевнили, що у нашій області донорської крові достатньо (кожна область заготовляє кров сама для себе).

—  Всесвітня організація охорони здоров’я стверджує, що на одного жителя повинно заготовлятися 12-15 мілілітрів крові. На Волині цей показник становить 13 мілілітрів, — сказав Юрій Кременець. — Це третій показник в Україні. В цілому ж по державі донорської крові не вистачає. Середній показник становить 9 мілілітрів на особу.

Ми підійшли до найбільш болючого питання: а донори хто?

— Найбільше донорської крові надходить від родичів тих, хто її потребує, — розповів Юрій Кременець. — Є й такі, які отримують за це гроші. У нашій області, згідно з затвердженим кошторисом, платні донори отримують по 100 гривень. Але це вже перевірені люди, їх не так багато. Решта ж отримують два дні вихідних і талони на харчування на 25 гривень. Донор сам вирішує — взяти талон на сніданок у їдальні чи отримати грошову компенсацію.

До речі, в області проживає дві тисячі 350 почесних донорів (це ті, хто здав кров 40 разів) і є навіть один заслужений (в Україні таких трохи більше сотні). Людям, які отримали звання почесного донора, держава доплачує 10% від розміру мінімальної пенсії — на сьогодні це майже 90 гривень.