Художник із Луцька заробляє на життя, реставруючи картини у Празі

Волинський художник-авангардист Сергій Корсай малювати почав із раннього дитинства. Як і всі діти, зображав на папері усе підряд, особливо не перебираючи. Однак на талант дитини ніхто не звернув уваги, ніхто не займався. Та уже у війську його називали не інакше, як художником. А відслуживши Батьківщині, юнак вирішив неодмінно піти навчатись малювати професійно.

— У дитинстві малював усе, що бачив. Так, як мною ніхто не займався, дуже багато змальовував з готових робіт, хоча це неправильно, так художнику робити не можна, — розповідає пан Сергій. — А після армії вирішив піти у художню школу. Моїм вчителем став Володимир Іванович Жижирун. Ще й досі з посмішкою пригадую перший урок. Вчитель завів мене в перший клас художньої школи, посадив із 11-річними дітьми, дав простий олівець і листок паперу та наказав проводити олівцем рівні лінії. На перерві до мене підійшов найменший хлопчик з класу і присоромив дорослого дядька, сказавши: ой, у мене лінії рівніші. Однак навчатись у школі мені подобалось, там я проводив мало не цілі дні. Відвідував з учителем різні цікаві місця в рідному Луцьку, особливо часто бували у скульптора Станіслава Сарцевича.

Майбутній художник спочатку пробував вступити до Івано-Франківська. А коли не вдалося, поїхав у столицю і почав навчатись на ювеліра в училищі при одному з ювелірних заводів. Здобуті там знання хотів використати при вступі в Київську академію мистецтв. Однак виникли складнощі з документами, тож лише наступного року зміг стати студентом. Але не столичного вузу, а Львівської академії мистецтв. Навчався на кафедрі скла, бо Сергієві вона видавалась найближчою до ювелірного фаху. Там займався гутним склом, працював у нелегкій техніці тонкостінного скла. Уже після четвертого курсу старанного студента залишили працювати в академії на кафедрі.

На фото: «Оструда»

— Я як шкляр об’їздив півсвіту, — ділиться Сергій Корсай. — Був учасником багатьох виставок та симпозіумів в Іспанії, Німеччині, Росії, Франції. В останній навіть довелося викладати.

Та все ж більшу частину часу митець проводив у Львові, тулившись із дружиною та трьома дітками у невеличкій кімнаті гуртожитку. Малеча підростала і Сергій бачив, що їм тут важко, у кімнатці уже не вистачає простору для усіх. Тому прийняв рішення покинути улюблену справу та повернутись з сім’єю до рідного Луцька. Тут придбав однокімнатне помешкання в приватному секторі, аби мати можливість щось добудувати, облаштувати на свій лад.

— Так як у Луцьку я не мав середовища скляного, то почав повертатись до малювання. Захопився живописом і потрохи став носити свої картини у галерею мистецтв, — пригадує пан Сергій. — Трохи згодом почав разом з іншими художниками виїжджати на пленери. Перший пленер, на який я потрапив, проходив на березі озера Пісочне на Волині. Туди з’їхалася маса людей з усіх куточків України. Це було таке середовище митців, що важко описати словами. Цілими днями усі малювали, здавалося б, схожі місцини кожен зображав по-різному, шукаючи свою техніку.

Так само виробити індивідуальний почерк, вивести свою техніку намагався й Сергій.

— Певний час на мене страшенно впливали такі художники, як Олександр Мурашко, Василь Кричевський. Згодом я відкрив для себе Михайла Бойчука. І до сих пір під впливом його світлих образів, — ділиться художник. — Коли я лише починав, мені дуже подобався і Мікеланджело, і Ботічеллі.

На полотнах пана Сергія часто фігурує Луцький замок. Митець зізнається, що просто хотів намалювати величезну кількість замків. Однак роботи не схожі одна на одну, у кожній замок постає у зовсім іншому світлі, й усі вони особливі. Не рідко з’являються на картинах Корсая й інші пам’ятні споруди чи просто вулиці древнього Лучеська.

Сергій Корсай каже, що зараз в Україні практично неможливо заробити на хліб, лише пишучи картини. Тож аби утримувати сім’ю, доводиться щороку на 3-5 місяців їздити на роботу за кордон. Та все ж заробляє завдяки своєму художньому таланту.

— Час від час я покидаю сім’ю і їжджу працювати в Прагу. Там або малюю на замовлення, або ще щось роблю. Два роки підряд виконував реставраційні роботи в Празькій опері. На запрошення одного музею реставрував усі роботи чеського авангардиста 20-х років. Згодом ці полотна виставлялися в Празькій галереї, — розповідає пан Сергій.

Мабуть, у кожного художника й дім має говорити, що тут живе творча людина. Помешкання Корсаїв про це просто кричить, адже тут усі митці. Дружина Галина Черниш пише ікони на склі, одна донька навчається малюванню в Києві, а син, маючи за плечима художню школу, освоює професію кухаря. Потрапивши на кухню до Корсаїв, спершу уточняєш, чи це бува на музей? Оформлена вона з використанням українських народних мотивів. До стелі підбиті бруси, які розписав Сергій, на стінах декоративні тарілки з петриківським розписом дружини Галини. Інтер’єр доповнюють писанки, розвішані то ту, то там, старовинна скриня, громіздкий дерев’яний стіл, а довершують усе картини.