Кому — криза, а кому — мати рідна

Після опублікованої журналом «Фокус» інформації «200 найбагатших українців» починаєш розуміти, що якщо криза і страшна, то тільки для народу. Для його «слуг», а також тих, хто наближений до них, вона виявилась рідною матінкою. Cтатки окремих осіб зросли в декілька разів. І вимірюються мільярдами та мільйонами доларів.

Мільярдерів прибуло

Кількість тих, хто наростив капітал, суттєво зросла. Якщо в 2010-му доларових мільярдерів в Україні було лише вісім, то 2011-й дав аж 21. Нагадаємо, у 2009-му — лише чотири. Сьогодні загальний статок багатіїв, за інформацією «Фокуса», оцінюється майже в 58 мільярдів доларів. Перше місце, як завжди, — за Ринатом Ахметовим. Його прибутки виросли майже втричі — з шести мільярдів у 2010-му до 16 мільярдів доларів у 2011-му. Для порівняння, видаткова частина Держбюджету на 2011 рік становить 40,7 мільярда доларів. Тобто загальний статок мільярдерів більший за річний бюджет країни. А якщо порахувати ще й офіційні та неофіційні прибутки мільйонерів, то це складе, можливо, і два, і три державних бюджети.

Сьогодні масове оприлюднення декларацій високих чиновників із того ж таки Кабінету Міністрів з мінімізованими доходами (практично показують тільки зарплати, і ті, до речі, в десятки разів перевищують заробітки основного населення) говорить лише про те, що реальні доходи вони приховують. Свідченням цього є шикарні будинки, в яких мешкають, а реєструють лише адреси квартир. Дорогущі автомобілі, якими користуються, але записують на дітей і родичів. Наявність бізнесу, зареєстрованого на членів родини або переведеного в кіпрські компанії, з якими тут же приходять на Україну. Шикарне життя дітей, онуків, які намагаються щоразу продемонструвати свою розкіш на всіляких подіумах, тусовках. Варто подивитись передачу «Світське життя» з Катериною Осадчою. Придбання, особливо помітно, земельних ділянок. Нарощування коштів на власних банківських рахунках з різного роду дивідендів, роялті. І що головне, абсолютно не несуть відповідальності за те, що отримують одні прибутки, а власність збільшують у рази. Навіть закон про боротьбу з корупцією, який нещодавно прийняли, умудрились проголосувати так, щоб норма, за якою держслужбовці мають фіксувати витрати, вступила в дію лише з січня 2012 року. Залишили час на оборудки.

Серед особливо «бідних» — депутати Верховної Ради. Цьогоріч на утримання вони собі вділили 924 мільйони гривень, що на 50 мільйонів більше від минулорічного. Як порахував «Кореспондент», на кожного з них у місяць припадає 56 тисяч виплат(!). До уваги не береться, хто ти: провладний, опозиційний — гроші всіх притягують. Це тільки на мітингах вони вболівають за народ, насправді прагнуть якнайшвидше добратись до державного коритця і влаштувати собі райське життя. Сюди входять як зарплата, так і різного роду надбавки до неї. Для порівняння: в європейських країнах, як от Великобританія та Франція, зарплата депутата більша від середньої по країні всього лише в 2,6-2,9 разу, у США — в 4,3 разу. А якщо ще проаналізувати, як працюють їхні обранці та який рівень життя вони забезпечують своїм народам і наші, то висновок напрошується єдиний — українське суспільство легко може обійтися без вищезгаданого інституту. Насправді ж ніхто не заперечує, що зарплата чиновників повинна бути достойною, але коли вона йде в такий розрив із більшою частиною населення — це принаймні непристойно.

Наведемо ще одну статистику. За оцінкою експертів, дані прозвучали на одній із передач Савіка Шустера, сьогодні в Україні 42,5% населення отримує в рік доходів менше 1000 доларів, 53,4% — від тисячі до 10 тисяч доларів, 4% — від 10 тисяч до 100 тисяч і лише 1% — більше ста тисяч доларів. Зверніть увагу: один відсоток багатих, 96% — бідних і тільки 4% — середній клас. А тепер проаналізуємо рівень життя польських громадян. Лише 8,3% отримує доходи менше 1000 доларів. 36,4% — від 1000 до 10 тисяч, 50,4% — від 10 тисяч до 100 тисяч і 4,9% — понад 100 тисяч. Тобто більша половина населення — середній клас. Нагадаємо, в розвинутих європейських країнах або в тих же Сполучених Штатах малий і середній бізнес становить 70%. До речі, Росія від України далеко не відійшла. У неї 23% — середній клас і 2% багатих. Решта — виживають. Це щодо того, куди нам рухатися — до Європи чи Росії.

Людей лякає завтрашній день

Той виток росту цін, який спостерігаємо щодня, на продукти, промислові товари, бензин, зростання тарифів на комунальні послуги, газ, змушують мандражити не одного українця. А якщо до цього ще додати розрекламовані урядом реформи: пенсійна, житлова, де тебе в один момент можуть позбавити засобів до існування або викинути на вулицю без суда і слідства, — тим більше.

Хіба може лише збільшення пенсійного віку вирішити питання фінансування пенсій? Навпаки. В нашій ситуації можливість продовження роботи автоматично веде до зростання безробітних, особливо серед молоді, оскільки, на превеликий жаль, сьогодні немає серйозної державної пограми розвитку малого та середнього бізнесу. З іншого боку, жоден керівник, з тим фінансовим навантаженням, яке він зараз має, не стане збільшувати штат. Навпаки, задля економії по максимуму оптимізує своє виробництво за рахунок скорочення чисельності працюючих, зауважимо, не введенням нових технологій, бо й на них треба кошти, а скороченням працюючих. Навіть ті, хто донині самозаймав себе, масово пішли здавати свідоцтва про підприємницьку діяльність.

Хто б міг подумати, що молодий, красивий, впевнений в собі колишній банкір Сергій Тігіпко виявиться настільки бездарним реформатором. За проголошеними ним же перед президентськими виборами лозунгами ми побачили примітивізм його дій. Для Тігіпка провести пенсійну реформу означає єдине — тупо наповнити Пенсійний фонд. А де ж накопичувальна система, про яку говоримо стільки років? Чому збережені пільги для одних і обмежені фінансово інші? Що мається на увазі. Перше, державні службовці й надалі отримуватимуть пенсію в розмірі 80% (зараз 90%) від зарплати, всі решта — 50%. По-друге, той, хто отримує 20, 40, 70 тисяч у місяць (у того ж таки Олександра Мороза пенсія 38 тисяч гривень, у колишнього голови Нацбанку Стельмаха, за інформацією газети «Сегодня», 130 тисяч), той і надалі буде такі суми отримувати. Для новоспечених пенсіонерів вводиться обмеження — 8800 гривень. Зараз, за словами Лідії Ткаченко, кандидата економічних наук, провідного наукового співробітника Інституту демографії та соціальних досліджень НАН, в Україні 60% пенсіонерів отримують пенсію не вище 800 гривень, а їхня частка в загальній сумі видатків на виплату пенсій становить 41 відсоток. У той же час армія VIP-пенсіонерів за останні п’ять років значно зросла. Нині їх 200 тисяч, які з’їдають 10% всього Пенсійного фонду країни.

І ще одна цікава деталь. Виявляється, яка б велика пенсія не була, внески вираховуються тільки з 13 тисяч гривень, а з прийняттям закону про пенсійну реформу цю цифру пропонується збільшити всього лише до 15 тисяч. Тобто все, що понад — не оподатковується.
Тобто, якщо весь світ працює на забезпечення заможної старості, то у нас все робиться для того, щоб, по-перше, людина взагалі не скористалася нею, оскільки середній вік життя українців коротший, ніж у європейців. По-друге, якщо й отримала — то це ще кілька років злиденного життя. І не треба питати: чому люди з виходом на пенсію торгують на ринку? Їсти хочеться. От і все.

Якщо вже так хоче пан Тігіпко наповнити Пенсійний фонд, то ліпше нехай запропонує закон, який би не дозволяв переганяти українські гроші в офшори, таким чином ховаючи їх від оподаткування, а потім заходити в Україну під маркою кіпрських інвестицій. Адже не секрет: 68% інвестицій надійшли в державу з Кіпру. По-друге, перестати розкрадати державні кошти. І саме головне — по-справжньому зайнятись економікою, створити сприятливий бізнес-клімат для розвитку середнього та малого бізнесу. Щоб на ринку лежав не турецький і китайський товар, а якісний український. Бо наразі у нас процвітає торгово-посередницька діяльність, а не виробнича.
А чого лише варте пропоноване Тігіпком введення гарантованої заробітної плати? Таке враження, що пан Тігіпко живе не в Україні, а в якійсь іншій державі. Як можна заставити керівника маленького підприємства платити собі зарплату в місяць п’ять тисяч, а далі, відштовхуючись від неї як основної, по кваліфікації працівникам - чотири-три тисячі? У більшості дрібненьких фірм, підприємств, товариств просто немає таких коштів. Своїми неринковими діями він спонукає або скорочувати штат працюючих, відповідно, викидаючи їх на вулицю, або закриватися. Ще й які штрафи обіцяє за непослух! Так і хочеться сказати: Тігіпко, ви не в банку, куди свого часу загнали всіх бюджетників і розвивали на їх комісіях і процентах свою фінустанову. Ринок і тільки ринок може регулювати зарплати.

І знову ж таки, де обіцяна банківська реформа? В країні, в якій практично заморожене кредитування, працює сьогодні, зверніть увагу, 180 фінустанов. Питається: як вони виживають, адже немає ніякого руху коштів? А дуже просто: на процентах від кредитів. Загнали свого часу Ющенко зі Стельмахом населення та підприємства під курс долара (зріс більш як на 60%), а потім підняли ще й проценти, і тепер банки «доять» із людей, погрожуючи за несплату виселити з домівок, відібрати майно... Але ж ми пам’ятаємо, як перед виборами всі обіцяли, що розділять на трьох погашення боргів: 30% візьме на себе держава, 30% — банк і 30% — позичальник. Якщо рефінансування банків означає реформу, то це звичайнісінький обман. Установа, яка себе «спалила», має зникнути з ринку, а кошти, виручені за її продане майно, — піти на виплату депозитів. У розвинутих європейських країнах і США зокрема, взагалі в кризовий 2009-й, аби дати позичальникам виплатити основний борг і залучити до кредитування, процентну ставку знизили до нуля.

А що відбувається з освітою? Хіба можна назвати реформою те, що пропонує Міністерство освіти? Задля того, аби пролобіювати чиїсь комерційні інтереси, практично перед завершенням навчального року (наказ Міносвіти від 16 лютого), вводять здачу підсумкових контрольних робіт у п’ятих, шостих, сьомих і восьмих класах. Для цього обов’язково треба придбати збірник із завданнями вартістю 70 гривень, і збірник із відповідями. Порахуйте, скільки дітей навчається в школах України, і цифру помножте на 70. Сума кругленька — в межах 200 мільйонів за один раз і одному видавцю. А тепер врахуйте ще й спеціальні зошити, які треба придбати для контрольних. От вам і комерція.

Абсолютно нелогічним виглядає також визначення статусу вищих учбових закладів за чисельністю абітурієнтів - 10 тисяч. А чому не за якістю навчання, не за престижністю? Ніколи Острозька академія не матиме такої кількості студентів. Умови не дозволяють. Хто був в Осторозі, той знає. Але ж слава про неї відома далеко за межами України. Її високоосвічені студенти проходять практику в престижних світових вузах, а потім ще й працевлаштовуються за кордоном.

Насправді хочеться реформ. Але справжніх. А ще нарешті відчути себе достойним громадянином достойної держави.