Зараз у парламенті 60-80 людей, які хочуть порядку, правил і розвитку. Решта — кріпаки олігархічних кланів — Олег БЕРЕЗЮК

— Поясніть, чому ваша фракція не проголосувала за зміни до Конституції та не підтримала коаліцію в цьому питанні.

— На превеликий жаль, як наслідок знецінення всього державного, що було в Радянському Союзі, у нас в суспільстві ставлення до Конституції дуже формальне і відсторонене. Ставши народним депутатом і занурившись у ці процеси, розумію, що Конституція насправді є основним законом. Цей закон визначає життя суспільства на десятиліття вперед. Можливо, вперше за історію новітньої України ми починаємо свідомо працювати з цим документом.

Потрібно розуміти, що Конституція не належить державі, Конституція належить народові. І тому змінювати цей документ потрібно за особливою системою координат. Потрібно вчити людей обговорювати й осмислювати кожен рядок Конституції. Кожен рядок повинен бути зрозумілим і ні в якому разі не двозначним, тому що на базі кожного рядочка можна продукувати десятки законодавчих актів, які будуть розвивати Основний закон. Конституція була знецінена в Радянському Союзі, тому що там одне було написано, а робилося зовсім інше.

Конституцію України створила одна з найуспішніших Верховних Рад і вона в своїй основі є надзвичайно демократичною. І цей закон, без сумніву, потребує розвитку. Але сьогодні сталася наруга над ним, тому що не було ніякого публічного обговорення. Люди не читали цей закон, не обговорювали його і не голосували в той спосіб, який був би демократичним. Більше того, зміни до Конституції обговорювались і виносились безпосередньо за ніч до голосування, що є абсолютно недопустимим. Тобто сама форма підготовки закону є неприйнятною взагалі. Не можна так робити.

Друга важлива річ — під час воєнного стану Конституцію не змінюють. Тому що є загроза зробити Конституцію війни. Основний закон має бути законом миру. Бо якщо ми зробимо Конституцію війни, то що, нам все життя у війні жити? Так, у нас формально не введений воєнний стан, але кожна людина розуміє, що Україна у страшній і довгій війні, яка не завершиться швидко. Це очевидно, бо ворог має амбітні плани, а ми слабкі, щоб відбити його одразу. Тому зараз не час змінювати Конституцію.  

Депутати вирішили, що будуть міняти три частини — вносити зміни до місцевого самоврядування, судочинства та прав людини. Не зрозуміло, для чого вносити зміни в правах людини, коли вони добре прописані. Щоб їх змінювати, треба справді відчувати суспільство. Я думаю, що зміни внесли тільки для того, щоб всіх спантеличити.

Що стосується судочинства. Цю норму можна було б змінити, але з однією метою: створити обставини, за яких були б змінені судді в країні. Можливо, не варто змінювати дев’ять з половиною тисяч суддів за один день, але потрібно змінити їх хоча б за п’ять років. Без цього система залишиться такою ж нелюдською, якою вона зараз є. На жаль, у поправках до Основного Закону ми цього не бачимо. Тому дурити людей та казати, що робимо велику реформу судової системи ми не будемо.

Питання децентралізації. Стратегія і тактика партії «Самопоміч» спрямована на абсолютне підсилення органів місцевого самоврядування та громад. Це основа будь-якої держави. Громада має бути якнайбільше незалежною у своїй соціальній і економічній політиці, у своїх політичних і національних намірах та, без сумніву, дотримуватися законів України.

Цього року Верховна Рада під впливом Революції Гідності спромоглася децентралізувати фінансову систему, і фінансова децентралізація пішла попереду паровоза. Кожне місто збільшило свій бюджет на 30-40%. Ця нова податкова база дозволила навіть перевиконувати бюджет. Більшість міст перевиконують свій бюджет і це означає, що вони мають фінансові ресурси для прийняття власних рішень і розвитку. Але міста раніше ніколи не мали стільки вільних фінансових ресурсів та управлінського досвіду з їхнього використання. Є ймовірність, що гроші будуть використані в деяких містах неефективно, але звичайні люди це зауважать — і на наступних виборах скажуть «ні», тим самим вчитимуться оцінювати владу.  Так, у місцевої влади немає досвіду, але якщо рукою не працювати, то вона відсихає. Потрібно віддати повноваження на місця у прийнятті елементарних рішень та наданні адміністративних послуг. Зміни до Конституції нібито мали б надати відповідні повноваження. На превеликий жаль, сталося все навпаки.

Держава, відчувши, що настає час незалежності міст, сказала: «Ні-ні, ні в якому разі, ми не можемо це допустити» та ввела поняття префекта. Нібито все в порядку — європейська норма. Але цей префект стає звичайнісіньким місцевим феодалом, якого наділяють виконавчими функціями. Він далі буде керувати державними програмами та коштами, координувати діяльність державних органів влади, податкової, прокуратури. Тобто префект буде керівником та нічим не відрізнятиметься від сьогоднішнього голови адміністрації. Крім цього, він буде мати функцію прокурорського нагляду. Тобто з прокуратури загальний нагляд забирають і віддають префектові — з одного боку, він керівник, а з іншого — прокурор.

Також є громада, яка вибере виконавчий комітет і міського голову. Тобто мер і виконавчий комітет будуть залежати від громади та керовані людиною, яка громадою не обиралась, від громади не залежить і має в своїх руках кнут і пряник. Більше того, Президент має право зупиняти діяльність органів місцевого самоврядування за поданням префекта. У руках людини, яка не обирається громадою, є елемент шантажу та покарання. Якщо префекти зловживатимуть своєю владою, то міста будуть просто залежні від них. Це є жорстка і несправедлива централізація та деспотія. Ми за те, щоб держава контролювала місцеві органи влади, і це має робити префект, але виключно з одними повноваженнями — наглядовими та координувальними, але ні в якому разі не виконавчими.

І останнє, що є в Конституції, — особливий режим функціонування органів державного самоврядування в окремих районах Донбасу. Це означає, що ми змінюємо свій Основний Закон на догоду ворогові. Ми пообіцяли в Мінських угодах, які не були ратифіковані Парламентом, що змінимо свою Конституцію на догоду сепаратистам. Ми беремо на себе відповідальність пообіцяти в Конституції України вибори на цих територіях? Вибори кого і до кого? Ми вважаємо саме цю норму підступним кроком на шляху до руйнації політичної системи країни. Проводячи вибори на Донбасі, даючи їм особливий статус, ми підключаємо вже тепер чужу, окуповану територію, до життєвого тіла країни, яка буде його внутрішньо роздирати. Через декілька років ці люди скажуть: «Ми провели свої вибори, ми хочемо в парламент. Ви ж нас не представляєте». А кого ми будемо там представляти? Натуралізованих ворогів, які приїхали та натуралізувалися для того, щоб послабити основне тіло країни? А завтра їхні посібники приїдуть в інший регіон країни і будуть вимагати такий самий статус? Особливий статус сьогодні має кожна громада для власного розвитку. Тому, якщо Президент хоче централізувати цей процес, хай централізує шляхом Генеральної Прокуратури, СБУ та війська.

Фракція «Самопоміч» закликає Президента мати найстрункішу та жорсткішу вертикаль всіх правоохоронних органів. Це — святе. Коли дійде до того, що якась рада прийматиме закон про якісь там сепаратистські настрої, буде вже пізно і означатиме, що ні міліція, ні СБУ, ні прокуратура нічого не робила до цього. Ось чому ми категорично проти таких рішень. Це не на часі і неправильно зроблено за формою і по суті.

— Як Ви можете спрогнозувати подальший розвиток Конституційної реформи?

— Все залежить від людей. Люди повинні уважно вивчати Конституцію і зміни до неї, розуміти ці зміни та запитувати народних депутатів, яких вони обрали: «Хлопці, що ви там робите? А Ви розібралися?» І це є важлива функція кожного громадянина країни на сьогодні. Ми, як народні депутати фракції «Самопоміч»,  на сьогоднішній день виконуємо свою функцію тим, що розібралися та публічно це пояснюємо. Ми також хочемо, щоб працював парламент. Тому що в Україні парламент за великим рахунком працював перших може 9 років, а потім він зник і став прислужником п’яти олігархічних кланів України, які приватизували країну, роздерли та знищили її.

— У народу немає механізму, щоб відкликати депутатів, яких вони обрали. Як вплинути на депутата, який пройшов у Верховну Раду?

— Потрібно дзвонити, писати, вимагати. Люди повинні казати своїм депутатам: «Шановний, уважно дивися, бо кажуть, що там біда. Але якщо буде біда, то ти також будеш мати біду». Це природна річ, яку людям потрібно робити.

— Тобто в народу повинен з’явитись інстинкт самозбереження?

— У народу він є. За 24 роки були дві спроби деспотичної узурпації влади. І що відбулося? Відбулася проста форма парламентаризму — Майдан. Треба дозріти до того, щоб Парламент виконував свою функцію і щоб люди займалися розвитком своїх сіл і міст, а не залишали свої робочі місця та їхали в центр держави творити пряму демократію. Для цього вони обирають парламентаря. Ось в чому механіка і простота цього процесу. Основне завдання, яке ставить «Самопоміч» у Верховній Раді — налагодження роботи парламенту та поява справжнього парламентаризму в Україні.

— Оскільки відбувається розподіл фінансів і ці фінанси доходять до громад, стратегічно важливими є вибори місцевих депутатів і міських голів. «Самопоміч» буде йти сама на місцеві вибори чи буде об’єднуватися з іншими політичними силами?

— За наявності нових фінансових ресурсів на місцях, роль місцевого самоврядування зростає, як і відповідальність. Партія «Самопоміч» прийняла рішення — розвивати власну політичну структуру та брати відповідальність на себе. Всі блоки та об’єднання знімають відповідальність, бо жоден блок не дожив до наступних виборів.

«Самопоміч» також дотримується принципу «нових людей». Ми прийняли рішення, що тільки 10% людей, які раніше були обранцями місцевих органів влади, можуть бути депутатами. У Верховну Раду в нас був принцип — ні одного. Це мають бути молоді люди, які не заангажовані в деструктивні політичні процеси і які мають досвід.

Вже тиждень, як ми відкрили списки кандидатів, яких будемо пропонувати до органів місцевої влади, для того, щоб громадяни подивилися, кого веде «Самопоміч» до ради їхнього міста. Ці списки можна переглянути на сайті samopomich.ua. Ми десять останніх років будуємо консервативну партію розвитку, де традиції, релігійні цінності, державність, ієрархія та лідерство поєднані заради збереження та розвитку. Але це тільки початок. Якщо ми витримаємо тиск і пронесемо ці цінності, то, я думаю, через певний час у нас з’явиться якісна політична сила. Зараз у Парламенті близько 60-80 людей, які хочуть порядку, правил і розвитку. Решта — це кріпаки олігархічних кланів.

— Чи є у Вас зараз кандидати в мери?

— У деяких містах є, у деяких шукаємо. Ми молода політична сила. У нас немає інфраструктури в Україні. Ми франшизу не роздаємо і не продаємо. Ми будуємо осередки. В деяких містах осередки сильні. 

— Чи планує «Самопоміч» висувати кандидатуру Андрія Садового на виборах міського голови Києва?

— Це абсурд. Місто Львів стало дуже важливим в Україні, бо його керівники показали, що можна робити важливі речі. Цей політично-економічний плацдарм самоврядування повинен залишатися сильним. Тому голова партії та сама партія приймуть відповідне рішення. Наша мрія, щоб мером Києва був успішний киянин. Це принаймні логічно. До речі, Андрій Садовий — корінний львів’янин. Може тому й успішний мер. Він народився у Львові, він любить своє місто, він у ньому виховує своїх дітей і хоче в ньому постаріти. Може це і є запорукою успіху.

Розмовляв Михайло ГАРЩАЛЬ