У монастирі, якому майже тисяча років, знімали перший радянський фільм жахів

До того ж у кінострічці знімалися дуже популярні на той час актори Наталія Варлей та Володимир Куравльов. Сюжет фільму добре відомий глядачеві: семінарист Хома вбиває посеред ночі відьму. А незабаром його просять упродовж  трьох  ночей  відспівувати панночку, котра виявляється тією самою відьмою. Бідному парубкові доводиться оборонятися від усілякої нечисті, вступаючи в двобій із самим покровителем зла Вієм.

Цього літа мені випала нагода побувати на Чернігівщині, в місцях зйомок старого і популярного фільму. Першим на шляху постав Свято-Успенський Єлецький монастир, що став жіночим у 1992 році, коли розпочалось його відродження. Розташований він неподалік Чернігівського Свято-Троїцького собору, де спочивають нетлінні мощі преподобного Лаврентія Чернігівського. Обителі більше 950 років. Духовні чада отця Лаврентія стали першими його насельницями. Вони прийшли сюди із закритого в 1962 році Троїцького Чернігівського монастиря. Саме на території Єлецької обителі, а ще біля церкви Святої Катерини кінематографісти знімали проводи семінаристів. Звичайно, в 60-х роках минулого століття монастир не діяв. За словами чернігівців, тут розміщувалося кілька різних світських організацій. Перед тим як приступити до зйомок, кіномитцям із «Мосфільму» довелося прибрати величезну калюжу на території обителі, пофарбувати двері в усипальницю та підняти хрести на куполах.

Водночас зйомки проводилися ще й у Свято-Георгіївській церкві у Седневі та в селі Киїнка, що неподалік Чернігова. Однак жоден кадр, відзнятий у Седневі, до фільму чомусь не увійшов. Виявляється, всі сцени, що стосувалися храму, були зняті у бутафорській церкві на «Мосфільмі». З Киїнки залишилися лише кадри з вітряком, а із Седнева — епізод, як бурсаки палять вогнище.

До слова, зйомки фільму проходили й у карпатському селі Горохолин Ліс. У 2006 році тут дощенту згоріла дерев’яна церква, де знімали «Вія». Ось така сумна історія, якій приписують містику.

Та повернімося до Чернігова, до однієї з найдревніших монаших обителей — Свято-Успенського монастиря, заснованого в другій половині ХІ століття. За переказами, в 1060 році на окраїні міста на ялині люди знайшли образ Божої Матері — «променями світлими, як вогнем, оточений», від чого й пішла назва монастиря. На цьому місці, на Болдиних горах, князь Святослав Ярославович звів храм на честь Успіння Богоридиці. Під час нападу на місто монголо-татари спалили його, згорів і храм. І лише в ХV столітті обитель відбудували.

Нині на території монастиря, що потопає в трояндах, несуть чернечий подвиг близько шістдесяти сестер. Щоденно тут здійснюється Божественна літургія: влітку — в Успенському соборі, взимку — в теплому Петропавлівському. Тут же читається Неусипаєма Псалтир. До нашого часу зберігся дерев’яний будиночок, споруджений у 1688 році, де в той час була облаштована келія настоятеля. Сестри трудяться в церкві, в проскурній, трапезній, на господарчому дворі, в швейній та іконописній майстернях, викладають у Чернігівському духовному училищі. З 2008 року при обителі діє недільна школа.

Звичайно, кожен із паломників із вірою та молитвою прагне прикластися до чудотворної Єлецької ікони Божої Матері, яка зберігається тут. Після нашестя монголо-татар доля першого образа невідома. За однією з версій, він був схований усередині церковної стіни, а згодом знову розміщений в Успенському соборі. За історичними свідченнями, в кінці XVI — на початку XVII століття, коли іконі загрожувала небезпека, один із князів вивіз її в Харків. Місце перебування святині й до цього часу невідоме.

Та під час реставраційних робіт у монастирі з’явився новий Єлецький образ Богородиці. Сталося це в кінці XVII століття. До закриття обителі він зберігався у її стінах, а згодом був переданий Чернігівському історичному музею, звідки аж у квітні 1999 року повернувся в Єлецький монастир. На іконі — історія її явлення та міський пейзаж Чернігова: відбудований Успенський собор, Чернігівський замок другої половини XVII сторіччя.

Зі Свято-Успенським Єлецьким монастирем пов’язані імена багатьох просвітителів та церковних діячів України. Серед них архімандрит обителі Іоанникія (Галятовський) — відомий учений і талановитий проповідник. У той період, коли він був настоятелем монастиря (XVII ст.), батюшка відновив напівзруйнований Успенський собор, добудувавши його верх, куполи — у стилі українського бароко, спорудив нову кам’яну церкву Святих апостолів Петра і Павла, надворітну двоярусну дзвіницю, братські келії, кам’яну огорожу. Він був першим істориком обителі.

З південного боку Успенського собору похований полковник Яків Лизогуб, тут розміщена й усипальниця сім’ї Лизогубів.

Особливим періодом для обителі був той, коли Чернігівською єпархією керував учений, історик Церкви, архієпископ Філарет (Гумілевський), зарахований до лику святих. Він довго мешкав у монастирі, любив його та благоустроював. Останні три настоятелі, преосвященні Василь (Богоявленський), Пахомій (Кедров) та Микола (Могилевський), на початку двадцятого століття стали новомучениками.

Дорога до храму. Для кожного з нас вона починається по-різному. Для когось — через віру, прищеплену в дитинстві мамою, для іншого — через життєві втрати чи негаразди… Для відомої актриси Наталії Варлей, як розповідала вона в одному з інтерв’ю, — після містичних подій, що переслідували її після зйомок фільму «Вій», бо тоді вона прийняла Таїнство Хрещення. Однак, відвідуючи такі святині, як Чернігівський Свято-Успенський Єлецький монастир, відчуваєш не лише подих історії, а щось важливе, незриме, незбагненне, що перевертає душу. Він такий несхожий на наші західні святині, особливий. І річ тут не в кіно, яке знімали на його території. Може, в тому, що саме тут, у Чернігові, й починалася Київська Русь — Русь свята, православна?