Волинянин, який дивом вижив після аварії, вважає, що йому допоміг Бог

Лишень ступила на подвір’я, де мешкає ця чудова сім’я, — ніби в казку потрапила! Будинок кохається в квітах, до яких має пристрасть господиня, а поруч дитячий майданчик, якому позаздрять навіть дорослі, — це справа рук господаря. Зустрічають мене дворічний Юрчик і трирічна Даніелла, діти радісно запрошують до будинку. А тут просто очі розбігаються… У всьому видно вишуканий смак і неймовірні дизайнерські здібності Юрія Сидорчука. І водоспад, і камін, і оздоблення деревом та каменем — справжнісінький рай на землі, створений власними руками. Та важливіше за матеріальне те, що в цьому домі панує невичерпна енергія любові. В ній мимоволі потоне будь-хто, кому випала нагода поспілкуватися з цими людьми.

— Зустрілися ми з Надією коли дружкували у спільних друзів на весіллі в Луцьку, — закохано, ніби це було вчора, розповідає про дружину Юрій. — Вона була чудова — така витончена та весела. Відразу зрозумів: це та, з якою хочу прожити усе своє життя. Ми зустрічалися два роки. Та це умовний термін, бо я був на заробітках у Польщі. Сам родом із села Гораймівка, що в Маневицькому краї, дружина — з Ковеля…

Після одруження сім’я Сидорчуків винаймала квартиру в Луцьку. Там і народилися перші дві донечки Зінаїда та Вікторія. Згодом вирішили придбати помешкання десь поблизу Луцька, аби в дітей було власне подвір’я, та й подалі від міської метушні. І хоча могли в той час дозволити собі купити житло в Маяках, та зупинилися на Тростянці. Це село просто зачарувало подружжя: тихо, гарно, спокійно… Працювали над будинком завжди разом. Допомагали брати, адже багаті Сидорчуки на рідню: в Юрія десять братів та сестер, у Надії — вісім. У новій оселі благословив Господь пару ще п’ятьма дітками: Никодимчиком, Тимофійком, Даніеллою, Юрчиком та Матвійчиком.

Перше випробування для сім’ї прийшло, коли Надія була на третьому місяці вагітності Юрчиком. Їй вирізали апендицит, через тиждень відкрилася сильна кровотеча. В жінки швидко розвивалася гематома та фібріома, наполовину відшарувалася плацента… Лікарі пророкували, що цю дитину Надія не виносить. Але віра та молитви подружжя були настільки сильними, що медики тільки руками розводили: «Як таке могло статися? Три УЗД говорили про неминучі наслідки, а тут ніби й не було нічого…». Та Сидорчуки знали: всім провадить Усевишній. От і цього разу він показав свою велич перед людським зневір’ям.

Здавалося, от воно, щасливе життя: власний дім, чудові дітки, кохання близької людини… Та те, що чекало на них у майбутньому, сьогодні навіть важко уявити. Ми таке називаємо горем, вони — Божим випробуванням… У таких ситуаціях більшість опускає руки, а подружжя Сидорчуків — гаряче молилося, поклавшись на волю Господню…

— За два дні до трагедії мені наснився жахливий сон, страшна автокатастрофа та чоловік, — із важкістю пригадує Надія Сидорчук. — Поділилася своїми побоюваннями з Юрієм та подружкою. Вони лише порадили не хвилюватись, адже це просто сон.

Сон… Чи попередження?

Юрій Сидорчук заробляє на життя ремонтами квартир, будинків, встановленням сантехніки — одне слово, всім, адже має насправді золоті руки. 8 грудня поїхав до Луцька допомогти другу зі сантехнікою. Заодно зустрівся зі своєю хрещеною, яка приїхала з Америки. О 19-й годині, щасливий, із подарунками та купленими мандаринами для діток, він їхав додому. Раптом між Зміїнцем та Милушами на зустрічну смугу на обгін виїхав бус. Водій запізно вгледів, що рух надто великий, а на дорозі ожеледь. Літня гума на задніх колесах відіграла, мабуть, не останню роль у цій трагедії. А Юрій, якому діватись уже було нікуди, за кілька секунд, які поділили його життя на «до» та «після», встиг лишень подумати про своїх діток та дружину…

— Страшенно нервувала того дня, — розповідає Надія. — Коли вечеря була на столі, почала телефонувати до чоловіка, який чомусь затримувався, а він не брав слухавку, такого раніше ніколи не було. Аж раптом дзвінок, ледве чутно Юрій вимовляв слова, які розривали серце: «Я попав у аварію… Мені так сильно болить живіт, я, мабуть, помираю… Пробачте мене, якщо щось не так!». Я надто емоційно все це сприйняла, діти стали плакати. Трохи оговтавшись, сказала, щоб усі швиденько йшли молитись, аби Бог лишив нам татка…

— Після зіткнення я не втрачав свідомості, — розповідає Юрій. — Бачив, що рука якось дивно вигнута і не рухається, дуже пекло в боку, ніби хтось праску розпечену поставив, не відчував ніг… Та, попри все, намагався вибити скло, щоб вибратися назовні. В цей момент люди, які поспішили на допомогу, виламали двері — і я просто вивалився… Коли лежав, бачив, як калюжа крові навколо мене більшає… Чув, як люди сварять водія другої машини, який, слава Богу, не постраждав. Інші питали, чи я мертвий… «Швидка» приїхала миттєво. Намагався допомогти лікарям повантажити себе на ноші, бо вони й доторкнутися до мене боялися. Хтось питав, чи можна розрізати куртку, а я ще подумав, як же різати, коли вона майже нова. Та згодом стало не до того, хотілося, щоб ніхто мене не чіпав, ставало легше…

Лікарі не давали жодних шансів. Та й які гарантії можна дати людині, в якої повний діагноз звучав так: політравма. Закрита травма грудної клітки. Забій нижніх відділів правої половини грудної клітки. Закрита травма живота. Травматичний розрив печінки, повний відрив жовчного міхура. Множинні розриви брижі тонкого та товстого кишківника. Множинні десоризації тонкого та товстого (поперечно-ободові) кишківника. Масивна заочеревинна гематома. Гематома гепатодуоденальної зв’язки. Внутрішньочеревна кровотеча. Геморагічний шок ІІ ст. Забійне садно лобної ділянки зліва. Рвана рана надбрівної ділянки зліва. Забійне садно передньої черевної стінки в ділянці правого підребер’я. Забійні садна кистей обох верхніх кінцівок. Забійно-рвана рана ділянки лівого колінного суглоба. Перелом обох кісток лівого передпліччя в нижній третині зі зміщенням кісткових відламків. Перелом основи нігтьової фаланги 1-го пальця. Внутрішньосуглобовий перелом медіального виростка великогомілкової кістки зі зміщенням. ЗЧМТ. Струс головного мозку.

В лікарів опустилися руки… Не вірили, що він доживе до наступного ранку. Лише хірург Олександр Гагаловський узявся рятувати Юрія Сидорчука. Всю середину «перебрав». Та й він не на сто відсотків вірив у те, що пацієнт житиме. Мабуть, тому перший тиждень у реанімації чоловікові навіть гіпс на кінцівки не накладали.

— Я ще з дитинства молив Бога бути йому корисним, — каже Юрій Сидорчук. — Сьогодні точно знаю, що він дає випробування, але й допомагає його пройти. Як батько карає свого сина, а згодом лікує його. Ця аварія була випробуванням не тільки для нас, а й для всіх християн. Молилися за мене по всій Україні та в Америці. Потрібно вірити! І не важливо, в яку ти церкву ходиш, адже Бог є вчора, сьогодні та завтра той самий. Він іде назустріч кожному. Дуже вдячний Олександрові Гагаловському, який, незважаючи ні на що, робив свою справу. Його рукою правив Бог.

— Знаючі люди, коли читали діагноз чоловіка, плакали: були певні, що він не виживе, а я лишуся вагітна з шістьома дітьми на руках, — пригадує жінка. — Та ми всі вірили: Юра житиме. Коли лікар Олександр Гагаловський говорив про те, що потрібно буде робити ще одну операцію, адже неможливо за перший раз уникнути гематом, я впевнено відповіла, що друга операція не знадобиться. Зробивши всі необхідні аналізи й обстеження, лікарі просто не знайшли слів. Тож усі говорили, що це чудо Господнє…

Юрій Сидорчук пролежав у другій міській лікарні в Луцьку місяць. Тиждень — у реанімації, два — в травматології та ще сім днів — у хірургічному відділенні. Інші довше після операції на апендицит лікуються. А Юрій просився додому, адже там, «як дивишся на дітей і дружину, й біль швидше минає…».

Сьогодні сім’я про страшну аварію говорить тільки як про випробування на віру. Живуть, тішачись дітьми, славлячи Бога. І на все у них вистачає часу: і на хазяйство, і на городи, і з малечею побавитися. Семирічний Никодим так грає в шашки, що варто добре подумати, чи сідати з ним на пару. Вікторія футболістка і піаністка, Зіночка бачить своє майбутнє пов’язаним із дизайном. Діти обласкані та мають усе необхідне. А на моє запитання «Як справляєтеся зі всіма своїми ще такими маленькими дітками?» Надія відповідає: «Дітей потрібно сприймати такими, якими вони є. Не сварити зайвий раз за розбиту тарілку. Ми самі були дітьми, й не завжди слухняними», а Юрій додає: «Євреї, сварячи своїх діток, робили акцент на їхніх позитивних сторонах, чим заставляли дитину задуматися над скоєним».

Переймаються Сидорчуки і війною, яка вирує на Сході. За словами Юрія, нам потрібно не чекати від Америки потужної зброї та військової підтримки, не робити винними когось, а шукати Бога — Бога живого, адже лише він може перемогти зло. Тому, ще до аварії, разом із дружиною не раз обговорював можливість поїхати в зону АТО в якості капелана. Та не склалося…

Я не можу передати всі ті почуття, які пережила, спілкуючись із цією чудовою сім’єю. Єдине, що можу сказати, то це те, що з Богом немає нічого неможливого. Якщо у вас є сумніви — перечитайте статтю ще раз…