Люди в селах не вірять, що після об’єднання територіальних громад їм стане жити краще

З травня на Волині в рамках адміністративно-територіальної реформи активізувався процес так званого добровільного об’єднання громад, принаймні поки що з районів надходять пропозиції. Новостворені громади, переконують представники влади, матимуть додаткові матеріальні преференції від держави і такі ж можливості для розвитку, як і міста обласного значення. Однак багатьох такі обіцянки не тішать, а, навпаки, насторожують. Крім того, низка сільських громад виступає категорично проти якогось приєднання, вважаючи себе самодостатніми. До чого може призвести зміна територіального устрою, як і кого об’єднають і чи стане від цього краще жити пересічному волинянину, дізнавалися «Відомості».

Варто зауважити, що в березні Президент України підписав Закон «Про добровільне об’єднання територіальних громад». Потім постановою Кабінету Міністрів була затверджена Методика формування спроможних територіальних громад, відповідно до якої потенційними адміністративними центрами, навколо яких мають об’єднатися громади, спочатку визначаються міста обласного значення та районні центри. Потім — села, селища, міста, що історично мали статус районних центрів. Відстань від центру і крайнього населеного пункту, який входить в об’єднання, не повинна перевищувати 25 кілометрів по дорогах із твердим покриттям та можливістю доїзду до, скажімо, найближчого ФАПу чи пожежної служби в межах півгодини. Важливою умовою створення нової громади є економічна спроможність, тобто можливість для людей заробляти на життя в межах географічної доступності, а це в першу чергу — наявність підприємства чи потужного господарства. У разі розташування на вказаній території більше одного населеного пункту, який може бути визначений потенційним адміністративним центром, перевагу віддають тому, який має краще розвинену інфраструктуру.

Отож Методика чітко вказує, хто з ким і як має об’єднатися, то в чому ж полягає добровільність? Із цим запитанням ми звернулися до заступника голови облдержадміністрації Сергія Кошарука, котрий курує роботу із впровадження адмінреформи в області.

— Загалом територіально-адміністративний устрій — це функція держави, і в інших країнах зазвичай ніхто нікого не питав: прокинулися люди зранку — і вже були в новому устрої, — пояснює Сергій Дмитрович. — Інша річ, що українське суспільство, на мою думку, визріло до того, що все-таки у державних кабінетах не все може бути враховано, тому треба включати у процеси реформування усі ланки, хоча б ту частину суспільства, яка є активною. Добровільність полягає в тому, що ми, не чекаючи змін до Конституції, не чекаючи, поки почне діяти новий адмінтериторіальний устрій, можемо об’єднуватись. Якщо громади об’єднаються згідно з Перспективним планом (на Волині він ще формується. — Авт.) і Методикою, вони стають спроможними. Добровільність полягає в тому, що, по-перше, можна об’єднатись або ні, по-друге, можна об’єднатися згідно із законом, але не відповідно Методиці, і тоді, очевидно, не буде досягнуто бажаної  спроможності, переваг і преференцій. Ідея не в тому, що як хотіли, так і об’єднались, а в тому, щоб допомогти об’єднатися так, аби стати сильною спроможною громадою.

— Ви кажете «сильна», «спроможна», «матиме преференції»... Розшифруйте, які саме, — ведемо далі мову із посадовцем.

— В першу чергу 60% податку на доходи фізичних осіб лишатиметься в громаді, — пояснює Сергій Кошарук. — Державні субвенції — медичну й освітянську — розподіляти буде сама громада. Кошти Фонду регіонального розвитку можна буде реалізовувати на проекти спроможної громади. А ще — акцизний податок, податок на майно, 100% єдиного податку і також усі 100% податку на прибуток підприємств. Залишатиметься на місці й частка плати за надання адміністративних послуг, рентної плати за користування надрами місцевого значення, плати за ліцензії та за державну реєстрацію, адміністративних штрафів та штрафних санкції, дивідендів, місцевих позичок та плати за видачу місцевих гарантій, власних доходів бюджетних установ. Також ці бюджети отримають 25% екологічного податку, 1,5% від обсягу продажів продукції, 90% коштів від продажу земель несільськогосподарського призначення та інші доходи. Є сільські ради, де немає бюджетоутворювального підприємства, де не можуть забезпечити зарплату голові, землевпоряднику, бухгалтеру. Що може ця громада зробити? Нічого. Якщо вона об’єднується з іншими, то, відповідно, в цієї громади стає достатньо засобів забезпечити освітянські послуги, обслуговувати дороги місцевого значення, дбати про розвиток, надавати адмінпослуги, давати сільському голові представництво у виконкомі.

— Апарат службовців сільських рад буде зменшено, скільки осіб залишиться безробітними? — уточнюємо у Сергія Дмитровича.

— Він може навіть збільшитися, але це не збільшення чиновницького апарату, який сидить у кабінетах, а того, який буде надавати послуги населенню, — пояснює заступник голови облдержадміністрації. — Ми послугу адміністративну наближаємо до населення, тобто в район тепер людям не потрібно буде їхати, а в центр спроможної громади. Адміністраторам допомагатимуть у селах старости, наприклад, збиратимуть заяви на довідки чи щось таке інше.

До школи — за 20 кілометрів

Під час засідання регіональної робочої групи з підготовки проекту Перспективного плану формування спроможних територіальних громад у Волинській області голова облдержадміністрації Володимир Гунчик сказав, що, цитуємо, «хочемо чи ні, але під час процесу добровільного об’єднання громад частина шкіл із малою кількістю учнів буде закрита. Якщо сьогодні на відстані 20 км є потужний освітній заклад, є достатньо кваліфіковані вчителі, то набагато легше мати два шкільні автобуси, ніж потратити десятки мільйонів гривень, щоб у тому маленькому селі на 25 учнів вибудувати школу. Це стосується й ФАПів та амбулаторій. ФАПи повинні бути в кожному населеному пункті, але амбулаторії — не обов’язково. Нам доведеться пройти через процес ліквідації недоцільних закладів».

Отож виникає проблема доїзду до віддаленої школи, адже сільські дороги на Волині у жахливому стані, у багатьох населених пунктах нема шкільних автобусів, а якщо є, то також у дуже поганому стані, у них малих діток неможливо перевозити. А дороги й автобуси —це великі фінансові затрати…

— Все можливо, якщо ми спроможні, — зауважує Сергій Кошарук. — І необхідні фінанси потрібні будуть навіть менші, ніж річне чи дворічне утримання тієї школи, яка не може дати хорошу освітню послугу. У нас є автобуси, що були у використанні, але хорошої якості, потрібно провести ще раз їх капітальний ремонт — і це буде вдвічі дешевше, ніж повністю з нуля купувати новий. Але кожна спроможна громада вирішує сама, де лишати школу, а де закривати. Рішення приймає не міністерство в Києві, не чиновник у районній чи обласній адміністрації, а ви. Це стосується і дитячих садочків.

Сільські голови проти об’єднання, яке нав’язують

Однак самі громади поки що не в захваті від нової ідеї об’єднання. На думку багатьох, це ще більше послабить маленькі села.

Зимненський сільський голова В’ячеслав Католик зауважив, що громада не погоджується об’єднуватися з містом.

— Громада сказала: ми не хочемо в місто, — розповів сільський голова. — Більшість депутатів будуть міські, а отже, прийматимуть рішення всі на користь міста, а території занепадатимуть. Ми просимо сільські території не приєднувати до міських, а якщо приєднувати, то створювати окрему Володимир-Волинську міську й окрему Володимир-Волинську сільську.

Сільцівський сільський голова Ковельського району Олег Рибчук не втомлювався повторювати: не може злука кількох бідних громад у результаті дати одну багату чи хоча б спроможну. Його підтримав Рожищенський міський голова В’ячеслав Поліщук. Він наголошує: є такі села, котрі навіть після приєднання до їхнього міста не стануть багатшими і навіть тягнутимуть донизу і так не багатий бюджет майбутньої об’єднаної громади, адже, наприклад, до села Сокіл немає дороги взагалі.

— Ми проводили фінансові розрахунки, — каже В’ячеслав Анатолійович. — То вирахували, що дорогу туди зможемо збудувати за 17 років.

Не погоджується увійти до складу громади із центром у Торчині село Смолигів Луцького району. Сільський голова Галина Прус запевняє, що вони самі можуть стати адміністративним центром. У Смолигові є нова будівля сільської ради, зведена власними силами, як і ФАП та садочок, який у переліку особливих. У Будинку культури зроблений ремонт у 2008–2009 роках, є школа, де навчається 121 дитина.

— Якби ми утримували її на балансі, вже досі змогли би вкласти у неї значно більше, — переконує сільський голова. — Дороги у селі з твердим покриттям, але потребують ремонту, в принципі, як і всюди у селах, котрі віддалені від міст обласного значення. Ми прораховували, що нам вистачатиме коштів. На освіту і медицину будуть субвенції, а на утримання садочка й адмінперсоналу йтиме тих 60% податку на доходи фізичних осіб, які нам лишатимуть. Маємо також кошти на депозиті й безліч ідей. Ми зможемо забезпечити себе і навіть підтягнути село Хорохорин, котре згодне з нами об’єднатися, — запевняє Галина Прус.

Окрім того, там розглядають можливість об’єднання з близькими селами Локачинського району — Веселим (мають спільне сільськогосподарське підприємство) та Зубильним. 25-кілометрова межа доступності при цьому дотримається, як і півгодинний час доїзду. І заодно збільшиться кількість населення, котрого після об’єднання Смолигова лише з Хорохорином за вимогами Методики недостатньо.

Тим часом в ОДА заявляють, що реформа децентралізації безповоротна, як і процес об’єднання територіальних громад.