Оконські джерела, озеро Світязь, життя поліщуків – усе це у дослідженнях науковця Павла Тутковського

Вчений майже 30 років свого життя присвятив вивченню Волинського Полісся, про яке захоплено писав: «тут, можна сказати, що ні крок, то ціла поема, яка оповіщає про великі події далекого минулого».

Перше знайомство Тутковського з Волинським Поліссям припадає на останні десятиріччя ХІХ століття, коли молодий вчений працював на посаді консерватора мінералогічного та геологічного кабінету. І хоча відрядження у найвіддаленіші куточки Волині на мізерні кошти Товариства природодослідників виснажували морально і фізично, вони дали позитивні результати. Павло Аполлонович є автором понад 80 наукових праць, присвячених дослідженню нашого краю. У своїй ґрунтовній науковій праці «Поліські «вікна» (1899) Тутковський подає топографічну карту частини Луцького повіту Волинської губернії, де знайдені сильні самобутні джерела «вікна», описує походження назви оконських джерел, особливості рельєфу та геологічної будови околиць Оконська та інші поліські «вікна», походження і характер води, ймовірні причини утворення та значення їх в гідрології Полісся.

У 1899 році вчений провів докладне дослідження легендарного озера Світязь, яке «разюче відрізняється характером своєї чистої і прозорої води від сусідніх дрібних озер і боліт, живиться потужними глибинними джерелами підкрейдової артезіанської води». Від місцевого населення Тутковський зібрав, а пізніше опублікував 9 легенд про озеро Світязь, серед них: легенда про походження озера, про скарб водяника, про зачаровані гроші, про дзвін, про сома та ін.

З 1904 по 1909 роки Павло Аполлонович жив і працював у м. Луцьку — тоді повітовому центрі Волинської губернії. Він був інспектором народних училищ 5-го району губернії (Луцький повіт). Вчений згадував, що бував в таких місцях Полісся, куди не ступала людська нога, особливо багато здійснював відважних походів по болотах. З праць Павла Аполлоновича можна дізнатися і про надзвичайно тяжке життя поліщуків, за якими він мав можливість спостерігати під час своїх подорожей: «На галявинах трапляються зрідка злиденні сільця, при вигляді яких мимохіть стискається від жалю серце. Сиротливо туляться під лісом низенькі, похилені і почорнілі від вогкості, погано побілені, сяк-так збиті, рублені хатинки поліщуків з маленькими вікнами, оточені жалюгідними подвір’ячками, стіни хатинок іноді для захисту від зимових холодів обшиті зовні очеретом або соломою. Із здивуванням запитуєш себе, як можуть жити люди на цих похмурих, підозрілих трясовинах».

Працюючи інспектором народних училищ, Тутковський піднімає питання про необхідність розширення приміщення Луцького двокласного міського училища, в якому отримували початкову освіту діти найбіднішої частини населення Луцька. Училище настільки було «переповнене учнями, що класна робота вчителів вкрай скрутна… учням нічим дихати і ніде сидіти». Павло Аполлонович пише доповіді в Луцьку міську управу, яка за його свідченням, ще «з 1903 року не спромоглася для цих потреб асигнувати відповідних коштів».

У 1909 році Тутковський переїхав з Луцька до Житомира, де працював директором народних училищ Волинської губернії і приймав активну участь в роботі Товариства дослідників Волині, з 1910 року – був його Віце-головою. У 1911 році в Московському університеті вчений успішно захистив докторську дисертацію, яка була підсумком багаторічних наукових досліджень природи Волині. Йому було присвоєно звання доктора географії, а Казанський університет удостоїв його докторського ступеня мінералогії та геології. У 1919 році Павло Аполлонович був обраний у перший склад академіків України. У 1929 році він отримав звання академіка АН Білорусії. Він організував при Академії наук Геологічний музей, який  у 1928 році отримав статус національного.

У листопаді 1929 року вчений переніс складну операцію. Та навіть у такому стані оптимізм не залишав його. Він складав плани подальших геологічних досліджень. Але важка хвороба знесилювала організм, і 3 червня 1930 року Тутковського не стало.