Сто днів уряду Яценюка. Чи є чим хвалитись?

Днями Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк відзвітував перед народом про роботу за сто днів. За його судженнями, уряд спрацював ефективно. Прем’єр вважає перемогою те, що за цей період, незважаючи на проблеми в економіці,  населенню повністю виплачено зарплати, пенсії, соціальну допомогу. Скорочено вдвічі податки. Заборонено на півроку перевірки середнього та малого бізнесу. Введено систему легалізації заробітної плати. Закладено в бюджеті 5,2% ВВП на фінансування української армії. Введено в міністерствах штатні одиниці, які відповідають за підготовку галузей економіки до євроінтеграції. Крім цього, глава уряду радіє тому, що Україна нарешті почала відмовлятися від російського газу й уже 70% його купує в держав ЄС за дещо нижчою ціною. Скорочено дефіцит «Нафтогазу» з 8 млрд дол., які, за його словами, «діставали з кишень українців і відправляли в НАК, як у чорну діру», до 1 млрд дол. на поточний рік». Як позитив — Україна врешті почала судові процеси щодо Росії за незаконну анексію Криму...

А тепер давайте спробуємо з позиції обивателя розібратися, чи є аж так чим гордитись, якщо зважати на те, що Яценюк не сто днів очолює уряд, а цілий рік.

Беремо зарплати, пенсії. Ті копійки, які держава виплачує сьогодні населенню, абсолютно нічого не вартують, інфляція «з’їла» не менше 20%. Ціни на промисловий товар та окремі види продуктів скочили в рази. Практично стали недоступними для населення. Різко подорожчав бензин. Ми вже не говоримо про вартість газу й електроенергії. Там усе зашкалює. І то ще не кінець. А поява різного роду оподаткування — від нерухомості майна фізичних осіб до відрахувань із пенсій і т. д... Це досягнення? Якби Яценюк сказав, що за цей рік його уряд повернув у державу розкрадені мільярди бюджетних коштів, це було б досягненням. Це були б ті реальні фінанси, які можна було б пустити в економіку чи на ту ж оборону. Якби Прем’єр добився того, щоб повернути в бюджет мільярди, які йдуть на спецпенсії, — це теж було б досягненням. Бо як так може бути, щоб 13 мільйонів пенсіонерів отримували в середньому 1000–1500 у місяць, а якийсь дядя Вова — аж 120 тисяч щомісяця, а дядя Саша та дядя Вася — 50–60 тисяч? Хіба можна назвати досягненням 15-відсоткове оподаткування пенсій працюючих пенсіонерів? Усі ж розуміють: працює основна маса не від бажання, а від того, що їсти хоче, а чиста пенсія не дозволяє кінці з кінцями звести. І це при тому, що у бідніших забирають уже сьогодні, а зі спецпенсіями пообіцяли розібратися тільки в червні. Чому не зараз? Грошей не потребує Пенсійний фонд? Потребує. Ще й як потребує. Але ніхто цим займатись не хоче, бо свої.

Податки. Скільки можна розповідати людям про скорочення податків? Так, кількісно їх скоротили, але щодо суми відрахувань нічого не змінилося.

Уряд хвалиться, що запустив процедуру легалізації зарплат. Давайте розберемося. Згідно зі змінами в податковому законодавстві, підприємство, яке буде виплачувати працівникам не менше 3600 гривень зарплати в місяць кожному, скористається нормою оподаткування в 15%, якщо ні, то залишається стара система — 37–42%. У результаті що виходить? Більшість господарюючих суб’єктів не може скористатися цією нормою. Пояснення просте. Економіка стоїть, ринок збуту не працює. У зв’язку з кризою частина підприємств узагалі призупиняє діяльність, частина — скорочує. Тому загалом ні про яке підвищення зарплат мова не йде. В основному всі зорієнтовані на одне — хоча б втриматись і не зникнути з ринку взагалі. Так що запропонована система не спрацювала, а відповідно, пишатись нічим. Бажання максимально наростити надходження в бюджет на ділі виявилося нереальною справою. Думається, якби уряд не хитрив, а норму 15% поширив на всіх без винятку, то надходження в бюджет були би значимішими.

Щодо зменшення закупівлі аж на 70% російського газу. Нічого ж не змінилося. Ну, тепер закупляємо в європейських країнах. Так, за меншими цінами. Але ж для України треба говорити про інше — збільшення власного видобування, а головне — максимальне скорочення його використання. Оце має бути програма номер один. Тим більше, що в Україні достатньо природних ресурсів, щоб переключитись із газу на ту ж лозу, вугілля, деревину і т. д. Цього у звіті, на жаль, ми не почули.

Уряд тішиться, що нарешті вирішено питання кредитних коштів від МВФ. Із обіцяних 17 млрд дол. уже надійшло 5 мільярдів. Добре це чи погано — час покаже. Турбує інше — коли ми перестанемо жити у борг? Це як зашморг на шиї — стискає і скоро нічим буде дихати, бо борги треба віддавати. А можна було Україні піти легшим шляхом. За підрахунками журналу «Фокус», прибутки ста найбагатших українців становлять 47 млрд дол. Країні треба, за словами Президента Петра Порошенка, 40 мільярдів. То, може, варто було кредит узяти у власного бізнесу під невисокий процент і не залазити у зовнішні борги? Це перше.

По-друге, повернути вкрадене попередньою владою. Не розказувати нам байки про заморожені рахунки, а націоналізувати кошти на них. В оточення Януковича на банківських рахунках таких аж 19 мільярдів. З іншого боку, давайте оподаткуємо дивіденди бізнес-еліт. В Європі ця цифра становить у межах 35%, в Україні — всього лише 5%. Це дійсно була б і солідна підтримка економіці, і справедливий підхід до питання наповнення державної казни. Багатші завжди повинні віддавати більше, тим паче враховуючи те, як вони це багатство накопичували.

Ну і банківська система. Тут наводити порядок і наводити. Бо тільки за 2014-й і перший місяць 2015-го золотовалютних запасів «з’їли» десять мільярдів.

От коли ми почнемо хоч щось із цього робити, тоді й говоритимемо, що рік країна прожила недарма і десь попереду маленький, але світлий промінчик надії. А так…