Бійці, які чекають на демобілізацію, впевнені, що їх зрадили, і хочуть самі навести лад
Багато тих, хто повертається з фронту, категорично не хочуть миритися з реаліями, які не змінились.
18 березня в Україні почалася демобілізація. Багато з тих, хто повертається додому із зони АТО, впевнені: їх продали і зрадили, передають Патріоти України.
Журналіст Дмитро Синяк пише, що йому пригрозили розправою. Не сепаратисти і не російські військові, а боєць добровольчого батальйону, з яким той познайомився взимку 2014-го. Він був противником розгону Майдану влітку минулого року. Чоловік намагався створити батальйон територіальної оборони Києва, а потім пішов в армію.
Доброволець став скаржитися на те, що союзники нам не допомагають, а переговори з Путіним повинен вести не Олланд, а Кемерон, оскільки Великобританія, а не Франція підписувала Будапештський меморандум.
«Чому Порошенко не продає свій Рошен? Чому реклама Рошену у кожному вагоні київського метро? Чому вони там жирують, поки ми тут воюємо? Чому у нас в країні за рік нічого не змінилося? Чому не оголошено військовий стан? Чому в Генштабі досі сидять зрадники, які зливають інформацію про нас Росії? Чому начальник Генштабу Муженко не відповів за Дебальцеве? І головне питання: за що загинули хлопці і за що вони продовжують гинути?» — все це запитував у журналіста боєць АТО.
Співрозмовник був упевнений в нехитрій істині: все продали і зрадили. На пропозицію озвучити свій рецепт виходу з кризи він відповів просто: по-перше, не допускати до влади жодного з тих, хто вже хоч раз був на державній посаді. Якщо уряду не вдасться зберегти більш-менш гідний рівень життя, країна може зануритися в анархію. По-друге, оголосити військовий стан. Якщо це трапиться, надходження кредитів від МВФ припиниться, оскільки фонд не дає позики країнам, які ведуть війни. Військові отримають можливість реквізувати автомобілі та будь-яке майно, розміщувати солдатів в будь-яких квартирах, а також проводити насильницьку евакуацію населення. По-третє, «закрити» всіх, хто допомагає Росії. Всяких Льовочкін і таких, як він.
Як пояснити все це бійцеві, який ночує в наметі і кожен день дивиться в обличчя смерті ,запитує журналіст. Тому, хто вражений вірусом безвір’я? Тому, хто, хоче він того чи ні, підіграє ФСБ Росії, докладає величезних зусиль, щоб розгойдати і без того непросту ситуацію в Україні?
«Так, як я, думають тут всі бійці, – сказав військовий. – Ми повернемося, і тоді вони нам дадуть відповідь за все!»
Класичний військовий (афганський, донбаський) синдром. Людина впевнена в тому, що своєю участю у війні заслужила право встановлювати справедливість так, як вона її розуміє. Простоту окопного світоустрою: тут свої, там – чужі він намагається застосувати до мирного життя, де «підступність героїв і вірність щурів» не знає меж. Він упевнений: досить відібрати все у олігархів, і країна розбагатіє.
Якщо уряду не вдасться зберегти більш-менш гідний рівень життя, країна може зануритися в анархію. Тоді з ладу незадоволених військових обов’язково висунеться амбітний диктатор, який добре знає, чого хочуть люди, але не вміє нічого створювати.