Російський танкіст-бойовик розповів, чому вважає українців благородними

У Воронежі об’явився танкіст-ополченець, якого нібито «помилували» українські військові, відпустивши живими з поля бою. Чоловік, який воював у Донбасі, сам зателефонував у редакцію «МОЄ!», повідомляють Патріоти України. 

Нагадаємо, два тижні тому повідомлялося про відкритий лист українського офіцера Олексія Чабана, адресований матері російського солдата. Автор листа стверджував, що разом зі своїми товаришами по службі в бою підбив танк з російським екіпажем, який очолював її син. Але, проявивши людинолюбство, вони дозволили російським танкістам покинути поле бою живими.

У своєму відкритому листі Чабан просив матір втікача з місця бою переконати сина не воювати проти України. Чоловік, якого Олексій Чабан називав російським танкістом і чиї фотографії були опубліковані в Інтернеті, подзвонив тиждень тому. Під час зустрічі співрозмовник розповів, навіщо він вирушив в Україну, погодився на фотозйомку. Проте напередодні публікації родичі чоловіка попросили не публікувати його прізвище і фотографію, пославшись на те, що останнім часом занадто багато загроз вони отримали від незнайомих людей.

Зустріч з 39-річним танкістом Дмитром Т. відбулася у нього вдома в передмісті Воронежа. Він розповів, що кілька років тому приїхав до Воронежа з Середньої Азії. Постійного заробітку не було, час від часу працював муляром на будівництвах в Москві, забезпечуючи 13-річну дочку і дружину. А приблизно два з половиною місяці тому він відправився воювати в Україну.

«Остаточне рішення я прийняв, коли побачив по телевізору убиту дитину, – каже бойовик. – Зрозумів, що не можу залишатися осторонь».

Кордон з Україною чоловік, за його словами, перейшов у Ростовській області. Попутками доїхав до Луганська, а там за підказками місцевого населення вийшов на армію луганських ополченців. Підписав контракт військової служби на один рік.

«Мені платили 400 доларів на місяць. Скільки отримували інші, не знаю, в чужі гаманці не заглядав, – розповідає Дмитро. – Спочатку хотів потрапити в піхоту, але мене записали в танкові війська. На прискорених курсах навчили навичкам навідника і трохи механіка. А через кілька днів поставили вже командиром танка Т-64Б. Машина була радянських часів».

За словами співрозмовника, за два з половиною місяці він постійно був на передовій. Однак каже, коли його танк підбили, усередині машини його не було…

«Цей Чабан мене представив боягузом, нібито я втік з місця. Але якби я дійсно був у тому бою, захопити танк українці не змогли б – я б машину обов’язково знищив. Швидше за все, у Чабана відмовила техніка, тому він і не розстріляв наших солдатів, – міркує Дмитро. – Але якщо припустити, що його розповідь не вигадка, тоді можу сказати, що він вчинив дуже благородно. Я б так не зміг. Коли переді мною ворог, я забуваю про почуття жалю й виконую завдання на знищення супротивника… Майже весь час, яке провів в Україні, я постійно був на передовій. На війні як на війні. У боях гинуть люди як з одного, так і з іншого боку. З місцевими мешканцями я спілкувався рідко, але ті з них, з ким я говорив, підтримували ополчення. А взагалі, я вважаю, без Росії давно вже не було б «ЛНР» і «ДНР». Росіяни виступають у ролі радників, координують армію «ЛНР».