Змінивши два місця проживання, дівчині не вдалося уникнути переслідування маніяка

Ще у 2007 році Петро Іванов (із етичних міркувань прізвище змінено. — Авт.) вчинив злочин, який сколихнув усе село. Він, 30-річний чоловік, викрав свою малолітню односельчанку — 15-річну школярку Іванну. Перед цим переслідував дівчину, погрожував їй розправою, якщо не виходитиме до нього на побачення. Та злякалась, але батькам нічого не розповідала. А одного дня, коли поверталася зі школи, Іванов схопив її та потягнув понад берегом у поле. Він знущався з дівчини, бив її, прив’язував до дерева, водив на кладовище, примовляючи, що й вона там скоро буде. На щастя, Іванна лишилася живою, її знайшли, а зловмиснику довелося відповідати перед судом. І все вже ніби й забулось, але через п’ять років Петро вийшов на волю і повернувся у своє село. Він не покаявся й обрав нову жертву.

Нею виявилася 8-класниця Анжела. Коли дівчина купалася разом із подругами на річці, Іванов несподівано підплив до неї і тицьнув у руку цидулку. В ній було зізнання в коханні, типу «твій образ переді мною, без тебе не можу». Анжела злякалась, адже знала про репутацію чоловіка, тому, коли повернулися з відпустки її батьки, розповіла все їм. Ті дуже занепокоїлися і пішли до Іванова на «розбірки». Він їм пообіцяв, що такого більше не повториться.

Та слова не дотримав, і переслідування продовжилося. Вже через кілька місяців знову перестрів дівчину й кинув їй якогось папірця. «Сказав підняти записку, а якщо ні, то він спалить наш дім і порубає всіх моїх родичів та мене разом із ними, — читаємо у матеріалах кримінальної справи з допиту Анжели. — Я побоялась, оскільки вдома тільки мама та сестра, тому повернулась і підняла записку: там було написано, що коли щось розкажу батькам, то він порубає всіх і до ранку ми не доживемо. Про цю записку я батькам нічого не говорила, бо сильно злякалася. Через якийсь час ішла в магазин й Іванов мене знову перестрів та заставляв, погрожуючи побиттям, іти біля нього. Він завів мене за приміщення закинутого клубу, що на окраїні села, дав мені ручку, папір та змушував писати тексти, які диктував сам, — що я його люблю, що він мені подобається. Через постійні погрози я сказала Іванову, що про все розповім батькам, а він відповів: «Добре», але одного разу мене вдарив. Я не розповіла цього, бо боялася, що буде гірше. Він постійно мені телефонував, але я слухавку не брала. Постійно писав записки з погрозами, прикріплював до дверей, а зверху — чорного кольору хустину, а потім стукав у двері й утікав».

Під таким тиском жила не тільки Анжела, а й її рідні. Якось увечері, коли мати засувала фіранки, побачила за вікном лице Іванова — він стежив за їхнім будинком. Батьки злякалися за життя й здоров’я доньки і змушені були прийняти рішення переїхати із села до міста Кіровограда — там мешкала Анжелина бабуся. Однак зловмисник і там їх «вичислив». Ховалися від нього далі — відправили доньку до сестри дружини, яка проживає у Луцьку. Після цієї події батьки вирішили переїхати й самі до дочки в облцентр.

Хтозна, доки б це тривало, якби не випадок. Через соціальні мережі Іванов Анжелу знайшов й у Луцьку, однак перш ніж відправитися у дорогу, озброївся у прямому розумінні слова. У невідомих осіб придбав обріз мисливської двоствольної рушниці та набої до неї.

«Прийшов до школи і чекав, коли буде перерва, — читаємо у матеріалах кримінальної справи з допиту Іванова, — помітив, що Анжела зайшла в один із будинків, потім, коли стало темно, поїхав до будинку, де вона проживає. Коли заглянув у вікно, мене побачили працівники міліції, які почали бігти до мене».

Виявляється, того дня правоохоронці патрулювали вулиці міста, адже напередодні сталося кілька квартирних крадіжок. Чоловік, який ходив попід вікнами, викликав у них підозру, й міліціонери вирішили запитати його, хто й чого тут шукає. Проте той кинувся навтьоки, коли біг, загубив сумку. Правоохоронці наздогнали його, та Іванов чинив опір — одному з міліціянтів добряче дісталося. Зрештою, все ж таки його затримали. Чоловік не назвав свого справжнього прізвища, але вже у відділку зізнався, хто він. До того ж відбитки пальців на знайденій рушниці належали саме йому.

Зловмисникові довелося відповідати за те, що завдав тілесні ушкодження працівнику міліції, й за незаконне володіння та зберігання зброї, адже дозволу на неї Іванов не мав. Потім пояснював, що придбав обріз  для  самозахисту.  Була  заява  й  матері Анжели, в якій та писала, що він погрожує доньці та її сім’ї. Однак суд не зміг довести цих погроз, бо ніхто, крім рідні, не міг підтвердити їх.

Луцький міськрайонний суд за скоєні злочини Іванову виніс покарання — 7 років ув’язнення. Апеляційний суд Волинської області залишив вирок без змін. Суддя взяв до уваги й те, що скоєні злодіяння Іванов вчинив будучи засудженим умовно на п’ять років за крадіжку скутера, яку скоїв за рік до цього.

У ході слідства й опитування свідків випливали й інші злодіяння підсудного — та тільки на словах. Так, учителька навчального закладу, де він 15 років тому працював сторожем, розповіла, що Іванов колись зґвалтував ученицю, але заяву її батьки не написали, тож факт не було зареєстровано. Після цього дівчина з батьками поїхала в інше село.