Лучани в невеликій майстерні роблять бронежилети і кевларові каски

Волинські самооборонівці кажуть, що настав такий час, коли кожен мусить перекваліфіковуватися та усіляко допомагати нашим бійцям. Зважаючи на постійний брак засобів захисту для українських військових, вони вирішили не сидіти на місці, а почали виготовляти їх власними руками. Так, громадські активісти Володимир Жуков і Дмитро Сандалов налагодили кустарне виробництво бронежилетів, а тепер узялися ще й за розробку кевларових касок.

Звичайна майстерня у підвалі нещодавно перетворилася на міні-виробництво товарів для захисту військових. Ідея спробувати зробити такий собі «народний» бронежилет з’явилась у Володимира Жукова. Як розповідає Дмитро Сандалов, його товариш за фахом інженер і постійно має справу з різними металами, тож зумів переконати своїх побратимів допомогти реалізувати задумане.

— Самі металеві бронеплити купуємо у фінської фірми. Вони сертифіковані. Є підтвердження, що пройшли випробування різного роду зброєю та за кваліфікацією відповідають 5-му класу захисту, тобто не пробиваються навіть кулею снайперської гвинтівки, — розповідає пан Дмитро. — Вже в Луцьку плити ріжемо на невеликі пластини за допомогою спецобладнання, а потім наші друзі з Рожища загинають їх за формою людського тіла.

Наступний етап — забезпечити протиосколковий захист, адже куля, відбившись від металевої пластини, може нашкодити бійцю. Волинські хлопці вирішили це питання дешево та сердито — пластину вони обмотують десятьма шарами скловолокна. Тож частинки кулі, яка влучає в броню, не розлітаються навкруги, а просто застрягають у цьому нашаруванні.

— Далі закуповуємо в Європі звичайні жилети другого класу, в які і вмонтовуємо свої пластини. Тож виходить надійний «броник», ще й дешевший, як заводський. Ці бронежилети спершу пройшли обстріл снайперськими гвинтівками у Володимирі-Волинському, після чого почали виготовляти їх для хлопців, що воюють, — оповідає активіст.

Пан Дмитро розповів, що таке виробництво хоч і не дороге, але досить трудомістке, тому до діла підключили багатьох своїх колег. Усі працювали позмінно і вдень і вночі, аби швидше передати захист на Схід. Наразі виготовили вже 25 таких бронежилетів. Вони дісталися бійцям батальйону «Айдар» і військовим 51-ї бригади.

— Снайпери із Володимир-Волинської бригади телефонують нам і просять ще таких жилетів. Адже вони зроблені на совість. Та й бійці не жаліються, бо коли держава не може їх забезпечити необхідним захистом, то й «народний» «броник» за щастя, — ділиться Дмитро Сандалов. — Зараз наші хлопці в Києві чекають на відвантаження нової партії плит, із яких знову візьмемося виготовляти броню.

Та поки затримка із металом, Дмитро і Володимир вирішили тим часом змайструвати ще й кевларову каску. Кажуть, у їхній команді всі фізики-інженери, тож це їм до снаги. Звісно, почали із теоретичних напрацювань, а зараз уже перевіряють елементи виробу на міцність.

— У «домашніх» умовах пробуємо робити каски зразка 90–95-х років. Це такі ж, як ті, що зараз закуповуємо в Європі. Щоправда, їх і там уже дефіцит, та й ціна зросла із 60 євро до 140. Ми ж порахували, що виготовлена нами каска в повному комплекті вартуватиме близько однієї тисячі гривень, — каже самооборонівець.

Дмитро коротенько розповів про етапи створення каски кустарним способом. Так, спершу, беручи за основу форму натівського шолома, виготовляють матрицю зі скловолокна. Далі її укріплюють кевларовою тканиною, що шар за шаром вклеюється всередину за допомогою епоксидної смоли: це робить виріб дуже міцним. По тому вставляють контрматрицю, яка має стиснути все за формою шолома. Далі — сушка в спеціальній камері протягом 4–6 годин. І останній етап — нанесення поліуретанової фарби. Як каже активіст, таке покриття теплоізолює голову бійця та захищає від приладів нічного бачення. Тобто якщо не покрити каску спецфарбою, то за годину вона набереться тепла від голови і світитиметься в тепловізорі яскравою крапкою, а це подарунок для снайпера.

— Поки ми проводимо випробування. З’ясовуємо, при якій температурі сушити, як робити термообробку, скільки шарів кевлару потрібно. Вже робили простріл кевларової проклейки. Так, пістолет Макарова добирається лише до восьмого шару із сорока, тобто понад 30 лишаються не пробитими, — розповідає Дмитро.

За його словами, розробляючи каску, потрібно враховувати і медичні вимоги. Так, вона не може важити понад 1600 г, бо, приміром, при попаданні в неї з автомата Калашникова, навіть якщо куля і не проб’є, то боєць може зламати хребет. Тож збільшувати кількість шарів кевлару немає сенсу, бо солдати таку каску не зможуть використовувати фізично.

— Жодна каска не врятує від кулі СВД чи вистрілу впритул. Основна її ціль — захистити вояка від осколків, «сліпих» куль малої енергії, контузій. А то були випадки, коли матері передавали бійцям каски за 300 євро. А вони прострілювали її з «калаша» в упор і жалілися, що захист поганий, — повідав пан Дмитро.

Волинські активісти надіються, що їм удасться невдовзі запустити виробництво касок, адже на таку допомогу чекають наші бійці. А тим паче привезти щось із Європи, зі слів Дмитра Сандалова, все важче, бо й там склади спустошуються, тож подекуди волонтерам доводиться робити замовлення аж із півдня Франції.