Школи Волині прирекли на закриття, а села на забуття
З 1 вересня 2016 року Кабмін скасував фінансування шкіл з менш ніж 25 учнями за рахунок освітньої субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам.
На практиці це відобразиться в тотальному закритті шкіл у сільській місцевості.
Цій черговій «реформі» уряду Яценюка можна дати гасло «закриємо ще не закрите». Враження таке, що недофінансування освіти та культури, таке відоме за 90-ми роками, навмисно повертають, аби завершити деградацію сіл.
Це не перша освітня «інновація» на селі. Кілька років тому на забуття почали прирікати початкові школи, в яких навчалося менше п’яти учнів. Для прикладу, останні три школи у Володимир-Волинському районі, у селах Бегета, Когильне та Чорників, закрили у вересні 2015 року. Тоді жителі села Бегета готові були навіть протести під Володимир-Волинською РДА організовувати, і з 1 вересня школа таки запрацювала. Та через те, що учнів вирішили навчати за індивідуальною формою навчання, батьки змушені були перевести дітей у сусідню школу. Варто зазначити, що Бегета не є деградуючим селом, у ньому багато молоді, розвивається підприємництво, тобто село здолало період занепаду та взяло курс на розвиток. Тільки влада цього не помічає.
Щоправда, словом «закриття» високопосадовці намагаються не оперувати — його замінили на «призупинення діяльності». Це ніби така рятівна «локшина» на вуха батьків, мовляв, буде багато дітей у селі —школу відкриємо. Але за останні 10 років у Володимир-Волинському районі жодної початкової школи не відкрили.
Тепер черга прийшла до дев’ятирічних та одинадцятирічних шкіл, в яких навчається менше 25 учнів. Скільки таких шкіл на Волині буде закрито, наразі обласні посадовці, навіть при обговоренні бюджету області на цей рік, не розголошують. Певно, воліють до вересня 2016 року грати в мовчанку, аби не викликати масового збурення. Але голова Волинської ОДА на прес-конференції в грудні обмовився, що на Волині закриють 65 шкіл, де менше 10 учнів.
Чи питатимуть у громад згоди на закриття шкіл? Навряд чи. Бо немає гарантій, що з подібних громадських слухань представники влади виберуться неушкодженими. Та й законом слухання не передбачені.
Симбіоз нетямущої влади і мовчазної згоди народу на так звані реформи відгукнеться майбутнім поколінням. Адже закриття соціальних об’єктів на селі має наслідком зникнення з мапи України сіл.
Так, наприклад, у Володимир-Волинському районі зникли Октавин, Гевин, Орані, Кладнів, і ще з десяток сіл ледь животіють. У цих селах я у свій час поспілкувалася з їхніми останніми жителями. Усі, як один, розповідали, що занепад села розпочався з реформувань колгоспів та закриття шкіл.
Село, колиску української нації, 24 роки прирікають на вимирання. У 90-х закрили бібліотеки та клуби. Потім добралися до початкових шкіл. Тепер черга за більшими школами. З соціальних об’єктів на селах нічого не будується. Ну, окрім барів. Але назвати їх соціальними об’єктами якось язик не повертається. Тому не дивно, що села старіють, молодь у пошуках кращої долі перебирається на інші місця, а ті відчайдухи, що в них лишаються, тягнуть лямку життя в оточенні десятків таких самих забутих владою відчайдухів. Час і людська байдужість стиратимуть з мати Волині село за селом.
Мимоволі пригадалася новина про Японію. На острові Хоккайдо залізнична станція Камі-Сіратакі кілька років працює заради однієї пасажирки. Три роки тому японська залізниця вирішила закрити станцію через її віддаленість і непопулярний маршрут. Однак дізнавшись, що маршрутом користується дівчина, яка їде на навчання, залізничники вирішили почекати, поки вона закінчить школу. Поїзд два рази на день зупиняється, щоб відвезти школярку на уроки і забрати її назад додому. Розклад залежить від часу, коли дівчина повинна йти до школи і повертатись назад…
Японія країна для людей. Україна — пасовище для організованої олігархічно-кланової касти, якій не потрібні освічені громадяни та розвинуте село.
Тим більше, що діти тих, хто розробляє і приймає подібні рішення, не навчаються в сільських школах. А «труть брендові штани» в престижних міських гімназія та ліцеях.
Не встають на кілька годин раніше, аби на старенькому шкільному автобусі доїхати до школи, а на «лексусах» та «мерседесах» приїздять на уроки. Це дві паралельні реальності.
P.S. Тим, хто запитає, а де ж брати гроші на функціонування соціальних об’єктів на селі, відповім: менше красти у власного народу.
