Тепло на обігрів житла можна брати з надр землі

Природний газ постійно дорожчає, та й запаси його не вічні. Європейці вже давно шукають можливості обходитися без блакитного палива. У ЄС на енергозберігаючі технології щороку витрачають мільйони євро. Ці потуги дали позитивний результат: приміром, у Голландії «приручили» вітер — у країні повсюди встановлено спеціальні вітряки, у Швеції зробили ставку на теплові насоси. Тож в Україні не треба вигадувати велосипед, а просто «осідлати» досвід європейських сусідів. Це й робить лучанин Віталій Літот, який сам зацікавився енергоощадними технологіями і намагається їх популяризувати.

— На своєму підприємстві «Термотех», яке випускає різне обладнання, більше року тому налагодили виробництво теплових насосів, — розповідає Віталій Володимирович. —Технологія ця не є новою, у Швеції її впроваджують ще з 1930-х років. А в нас років 5-10 тому. Доки питання газу не постало так гостро, на енергозбереження ніхто уваги не звертав. Сьогодні ж почали активно шукати варіанти, як здешевити енергію, зокрема на обігрівання житла, виробничих приміщень. Застосування теплових насосів — оптимальний варіант. Я про цю технологію дізнався спершу в Інтернеті, потім їздив у Швецію, навчався там, переконався у перевагах, тому не побоявся запустити їх у виробництво. Комплектуючі використовуємо виключно шведські, виходить крупновузлова зборка, а корпуси українські, автоматика чеська, щоб трохи здешевити. І скажу чесно — якістю не поступається, а вартість виходить на порядок нижча.

Принцип роботи теплових насосів досить простий, тому, за словами Віталія Літота, у Швеції їх стали масово встановлювати ще років 40 тому.

— Якщо пояснити просто, то тепловий насос — це звичайний холодильник, який працює навпаки: охолоджує землю і накопичену енергію переносить у будинок, — каже Віталій Літот. — У грунт закопуються зонди (система пластикових труб), в які заправляється незамерзаюча речовина, приміром, пропіленглюколева суміш. Циркуляційні насоси проганяють речовину по землі, при цьому відбираючи її тепло. Далі суміш потрапляє у тепловий насос, який накопичує цю енергію, а потім спрямовує її на обігрів житла, нагрівання води. У надрах землі температура стабільна і зимою, і літом — до плюс 10 градусів. Горизонтальні зонди закопуються нижче рівня промерзання — на Волині земля промерзає до глибини 70-80 см. Вертикальні зонди буряться спеціальними установками на 50 і більше метрів. Кількість зондів, які необхідно встановити, залежить від площі приміщення.

Луцький підприємець не стверджує, що теплові насоси — це панацея від газової лихоманки, але це одна з можливих альтернатив.

— Технологія досить дорога, але якщо об’єкт великий, то встановлення системи окупиться за 2-3 роки. Я обігріваю власне приміщення площею 600 квадратних метрів, у найлютіші морози опалення обходиться у 6-8 гривень на день, тобто 200-250 гривень у місяць, — наводить приклад Віталій Літот. — Можливий варіант встановлення теплового насоса у квартирі, якщо поряд є земля, в яку дозволять закопати зонди. Також у багатоповерхівках можна використати вентиляційні канали: поставити теплообмінник (зонд) і відбирати енергію теплого повітря, що випаровується з усіх квартир. Правда, таким чином можна нагріти максимум 4 квартири в одному під’їзді. Та все ж теплові насоси розраховані на більші площі. Особливо згодяться вони для будинків, куди важко підвести газ, наприклад, у сільській місцевості. Повірте, витрати на підключення до підвідного газопроводу не менші. Але навіть там, куди блакитне паливо підводиться без проблем, теплові насоси не будуть зайвими. От у селі Дачне під Луцьком мікрорайон із семи будинків користується тепловими насосами, хоч газ зовсім поруч — за 50 кроків.

Віталій Володимирович захоплено розповідає про сучасне обладнання, яке виробляє «Термотех». Каже, що всі принципові креслення виконує сам, а вже після нього помічники вимальовують деталі з точністю до міліметра.

— За фахом я не інженер і не конструктор, закінчив фізико-математичний факультет, вчителював у школі, доки не зрозумів, що цим на нормальне життя не заробиш. Потім, у середині 1980-х, займався монтуванням комп’ютерних класів, встановленням сигналізації, торгував із поляками — туди казеїн, назад комбайни, — пригадує Віталій Володимирович. — А далі зрозумів, що перспективним є власне виробництво.

Ольга ЮЗЕПЧУК