Країна, яка вибирає
Українці не побоялися й ризикнули в 2004-му, ризикнули вони й зараз. "Нічого, нехай буде Янукович, наступного разу ще когось іншого оберемо, може, того ж Тігіпко", – прокоментував звичайний український виборець. І ключове в цьому коментарі – "наступного разу оберемо".
Результати, отримані Януковичем і Тимошенко в обох турах виборів, зафіксували головне – збереження на Україні реальної політичної конкуренції. А виходить, помаранчева революція 2004 року, тодішня перемога демократичних принципів над номенклатурною змовою не була ні випадковою, ні даремною.
Росіяни одержали того президента України, про якого мріяли. Якщо виходити з даних проведеного за тиждень до другого туру українських виборів опитування Всеросійського центру вивчення громадської думки (ВЦВГД), 52% громадян Росії вважали, що національним інтересам нашої країни Віктор Янукович відповідає майже в 5 разів більше, ніж другий кандидат Юлія Тимошенко (її прагнули б бачити главою сусідньої республіки 11% росіян).
Думки ж громадян України, що досить активно прийняли участь у другому турі голосування, про відповідність того чи іншого кандидата національним інтересам їх країни розділилися майже нарівно. Але, згідно з офіційними даними ЦВК України, за підсумками обробки 100% бюлетенів перевага в майже мільйон голосів (3,47%) забезпечила перемогу Віктору Януковичу.
Ця всього лише трипроцентна різниця (у першому турі розрив між кандидатами становив 10% на користь Януковича, і соцопитування пророкували таку ж різницю й у другому турі), це відчуття перемоги, що вислизнула, яка була «так близько, така можлива», змушує Тимошенко продовжувати боротьбу.
«Факт перемоги ми визнаємо лише в тому випадку, коли не зможемо довести в судах ті порушення, які привели до перемоги Януковича», – заявив народний депутат від фракції БЮТ Андрій Шкіль.
Але спокійна реакція на ці заяви інших учасників процесу – ЦВК України, прихильників Януковича, громадян і сторонніх спостерігачів – говорить про те, що події 2004 року не повторяться. Усе може бути. І можливо, суди й знайдуть, що порушення при голосуванні й насправді спотворили його результати (хоча в перспективу цього, схоже, не вірить і частина прихильників Тимошенко). Але другого майдану точно не буде.
І не буде його не тому, що українці втомилися від політичних потрясінь і скандалів, розчарувалися в героях помаранчевої революції – традиційні пояснення офіціозних російських коментаторів. І вже, звичайно, не тому, що «світове закулісся», пригноблене провалом помаранчевих реформ, махнуло на Україну рукою й вирішило цього разу не втручатися в хід подій. А тому, що нинішні вибори, у першому турі яких з оглушливим результатом програв діючий президент, а в другому з невеликим, але все-таки розривом поступилася лідерові опозиційної партії діючий прем'єр-міністр, по великому рахункові – наслідок усе того ж жовтогарячого майдану.
Майдану, так нелюбимого офіційної Москвою. І те, що цього разу переможцем став, програвший 5 років тому Янукович, є підтвердженням того, що тодішня перемога демократичних принципів і процедур над номенклатурною змовою не була ні випадковою, ні даремною. Якщо не революційним, то вічовим шляхом, шляхом прямої демократії, не допустивши фальсифікацій і маніпуляцій влади в 2004 році, громадяни України відстояли своє право самим обирати свого лідера, а не голосувати за чергового зверху спущеного спадкоємця.
Промовчи тоді в 2004 році й український народ, і українські політики, і в 2010 році громадяни України не вибирали б президента Януковича на другий строк, а слухняно ставили галочки, щоб оформити не ними ухвалене рішення.
Українці не побоялися й ризикнули в 2004-му, ризикнули й зараз. «Нічого, нехай буде Янукович, наступного разу ще когось іншого оберемо, може, того ж Тігіпко», – прокоментував одному з російських телеканалів нинішнє голосування звичайний український виборець. І ключове в цьому коментарі – «наступного разу оберемо».
Злі язики в Києві, що називають українського прем'єра «Путіним у спідниці», запевняють, що небажання частини, що аж ніяк не симпатизує Януковичу електорату ( зокрема, інтелігенції) голосувати за Тимошенко пов'язане саме з острахом сценарію «Юля назавжди».
Це російські виборці не бояться такої стабільності, при якій у Володимира Путіна є всі шанси повернутися в Кремль в 2012 році й правити Росією аж до 2024 року.
Українських громадян, що двічі прокочували на виборах діючих президентів (Леоніда Кравчука в 1994-му і Віктора Ющенка в 2010-му) і одного разу – спадкоємця (Віктора Януковича в 2004-му), така стабільність, очевидно, не приваблює.
І незалежно від того, чи були порушення в ході нинішніх українських виборів, на користь якого з кандидатів порушувався закон, результати, отримані кандидатами в обох турах, зафіксували головне – наявність у країні реальної політичної конкуренції.
Конкуренції, навіть духу якої не залишилося в Росії.
За матеріалами Газета.Ru
